- Історія дослідження
- Рельєф дна Атлантичного океану
- Властивості водних мас
- Багатства вод Атлантичного океану
- Використання людиною. Охорона вод
- Географічне положення та берегова лінія Атлантичного океану -
Середня глибина – 3600 м
Максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко)
Об’єм води – 330 млн. км³
Найбільша висота припливів – затока Фанді, 18-21 м
Найбільша затока - Мексиканська
Географічне положення.
Перетинається екватором, тропіками, Південним і Північним полярними колами і 0º меридіаном. Лежить у 4 півкулях. Омиває 5 материків: Північну Америку, Південну Америку, Євразію, Африку і Антарктиду. Омиває 5 частини світу: Європу, Азію, Америку, Африку і Антарктиду. З’єднюється з Північно Льодовитим океаном широким проходом на півночі, з Тихим – протокою Дрейка, Магеллановою та Панамським каналом, з Індійським – широким проходом на південному сході.
Берегова лінія.
Затоки: Святого Лаврентія, Фанді, Мен, Мексиканська, Кампече, Баїя-Гранде, Ла-Плата, Гвінейська, Сідра, Біскайська, Фінська, Ботнічна
Протоки: Дрейка, Магелланова, Панамський канал, Флоридська, Гудзонова, Дейвісова, Гібралтарська, Ла-Манш(Англійський канал), Па-де-Кале (Дуврська протока), Дарданелли, Босфор, Керченська
Моря: Карибське, Веделла, Лазарєва, Рісер-Ларсена, Космонавтів, Північне, Балтійське, Середземне (Егейське, Іонічне, Адріатичне, Тірренське, Лігурійське), Мармурове, Чорне, Азовське
Острови: Гренландія, Ньюфаундленд,Бермудські о-ви, Великі Антильські (Куба, Ямайка, Гаїті, Пуерто-Рико), Багамські, Малі Антильські (Гваделупа, Мартиніка, Барбадос, Гренада, Тирнідад), Фолклендські (Мальвінські), Вогняна Земля, Південна Джорджія, о-ви Зеленого Мису, Канарські, Азорські, Ірландія, Великобританія, Ісландія.
Материкові: Ірландія, Велика Британія, Гренландія
Вулканічні острови: Ісландія
Коралові – Багамські і т.д.
Материкові: Ірландія, Велика Британія, Гренландія
Вулканічні острови: Ісландія
Коралові – Багамські і т.д.
Півострови: Лабрадор, Флорида, Юкатан, Вальдес, Піренейський, Апеннінський, Балканський, Мала Азія, Кримський, Скандинавський, Антарктичний
Назва: Атланти – люди-велетні, що жили за Геркулесовими стовпами (Гібралтарська протока).
- Історія дослідження океану -
Задовго до епохи великих географічних відкриттів простори Атлантики борознили численні судна вікінгів, карфагенян, фінікійців, норманів і басків. Наприклад, плем'я басків оселилося на Піренейському півострові ще до появи на континенті індоєвропейських народів. На думку більшості дослідників доколумбових відкриттів, скандинавські вікінги першими і не раз перепливали океан, досягнувши берегів Американського континенту (вони називали його Вінландом) і відкривши Гренландію і Лабрадор.
Наприкінці XV століття суперництво між Іспанією і Португалією за панування в Атлантиці загострилося настільки, що в конфлікт був змушений втрутитися Ватикан. У 1494 році був підписаний договір, яким вздовж 48-49 ° західної довготи встановлювався т. з. «Папський меридіан». Всі землі на захід від нього були віддані Іспанії, а на схід — Португалії.
В XVI–XVII ст. в цих краях процвітав піратський промисел і каперство, а багато знаменитих піратів, таких як Джон Гокінс, Френсіс Дрейк і Генрі Морган, вписали свої імена в історію.
На картах європейських мореплавців, складених в XVII столітті, фігурує назва «Ефіопське море», а топонім «Атлантика» повернувся лише наприкінці XVIII століття.
Важливі наукові дослідження поверхневих вод океану були здійснені у другій половині XVIII ст., коли американський учений Б. Франклін склав першу карту найпотужнішої теплої течії Атлантики - Гольфстріму.
Перші точні відомості про глибини Атлантичного океану з’явилися лише на початку XIX ст. їх здобули відомі англійські полярні дослідники -Джон Росс і Джеймс Росс.
Однак особливо великих успіхів досягла експедиція на англійському судні «Челленджер» у 1870 роках. їй вдалося відкрити серединно-океанічний хребет, найглибший жолоб Атлантики тощо. Утім, лише у XX ст. вдалося нарешті отримати достовірні уявлення про характер дна Атлантичного океану.
Відтак, історію дослідження Атлантичного океану поділяють на 3 періоди. Перший період — до 1749 року (плавання фінікійців, карфагенян, X. Колумба, Дж. Кабота, Ф. Магеллана та ін.), коли зібрані відомості лише про розподіл суходолу і моря.
Другий період, — 1749–1873, — одержані перші дані про температури води на різних глибинах (Дж. Кук, І. Ф. Крузенштерн, Ю. Ф. Лисянський та ін.).
Третій період — період комплексних океанографічних досліджень з кінця 19 століття триває й тепер. Сюди відносять експедиції на кораблях «Челленджер» (1872–1876), «Витязь» (1886–1889), «Метеор» (1925—27, 1929—38), «Діскавері II» (з 1931), дослідження вчених СРСР, проведені під час Міжнародного геофізичного року 1957/58 на кораблях «Обь», «Севастополь», «Ломоносов», та ін.
- Рельєф дна Атлантичного океану -
Атлантичний океан за віком є відносно молодим. Його утворення розпочалося близько 100 млн років тому внаслідок розколу давнього материка Гондвана. Рельєф дна Атлантичного океану, порівняно з Тихим, не такий складний.
До берегів Європи та Північної Америки прилягає добре розвинений шельф. Глибини, які перевищують 6000 м, на відміну від Тихого океану, займають в Атлантиці незначні площі. Найбільш глибокі райони океану розташовані біля його західних берегів. Глибоководних жолобів теж небагато, найглибші з них — Пуерто-Рико (8742 м) та Південно-Сандвічевий жолоб (8228 м).
Через весь океан із півночі на південь майже на 17 тис. км тягнеться гігантський Серединно-Атлантичний хребет, який складається з двох частин — Північноатлантичної та Південноатлантичної.
Крім серединно-океанічного хребта на дні океану існують й інші підняття. Разом вони розділяють ложе Атлантики на окремі улоговини. На відміну від тихоокеанських, атлантичні улоговини мають рівнішу поверхню. Це пояснюється великою кількістю осадових відкладів На дні океанічних улоговин океану розташовано багато горбів, підняттів, вулканічних гір.
- Властивості водних мас
Атлантичного океану -
Різноманітність кліматичних умов на поверхні Атлантичного океану визначається його великою меридіональною протяжністю і циркуляцією повітряних мас під впливом чотирьох головних атмосферних центрів: Гренландського і Антарктичного максимумів, Ісландського і Антарктичного мінімумів. Крім того, в субтропіках постійно діють два антициклону: Азорський і Південно-Атлантичний. Сильний вплив на клімат роблять сезонні зимові антициклони: Канадський, Азіатський, Південно-Африканський і Південно-Американський.
Температура поверхневих вод на екваторі влітку (у серпні на півночі, в лютому на півдні) — 26 °C, а взимку (лютий на півночі, серпень на півдні) — 27 °C. На 60 ° с.ш. — Від 0 °C біля берегів Північної Америки до 7 °C на сході, а на 60 ° пд.ш. — 1 °C. Середній показник — 16,5 °C.
У місцях, де в океан впадають потужні річки, солоність вод океану знижується до 18 %о, а в Балтійському морі вона становить тільки 8 %.
Течії, викликані атмосферною циркуляцією, утворюють складну систему руху поверхневого шару вод Атлантичного океану.
Завдяки пасатам виникають Північна та Південна пасатні течії, які мають західний напрям. Далі, у тропіках і помірних широтах вони утворюють кільця кругообігу. Складовою частиною кільця в Північній півкулі є теплі течії Антильська та Гольфстрім.
Відгалуження Гольфстріму утворює Канарську холодну течію.
На північному заході в Атлантичний океан вливаються холодні течії Східно-Гренландська та Лабрадорська. Береги Бразилії омиває однойменна тепла течія. Відхиляючись на схід, вона вливається в дрейфову течію Західних Вітрів. Біля південно-західних берегів Африки її північне відгалуження утворює холодну Бенгельську течію.
З течіями зв'язаний розподіл температур води.
В Північній півкулі завдяки Гольфстріму температури води значно вищі, ніж у Південній, де позначається охолоджуючий вплив Антарктиди.
В Атлантичному океані існує кілька ярусів глибоководних течій.
Течії
На просторах Атлантики представлені майже всі кліматичні пояси планети. Неоднорідність клімату океану певною мірою віддзеркалюють береги Атлантики.
Часте явище в субекваторіальній зоні — тропічні урагани.
В цих атмосферних вихорах швидкість вітру досягає декількох сотень кілометрів на годину.
Найпотужніші тропічні урагани лютують у Карибському басейні: наприклад, в Мексиканській затоці і на островах Вест-Індії.
Вест-Індії тропічні урагани формуються в західній частині океану в районі 10-15 ° пн.ш. і переміщаються до Азорських островів та Ірландії.
Для спостереження за розвитком і переміщенням тропічних циклонів у Маямі працює спеціальний «ураганний центр».
В широких межах змінюється амплітуда припливів у Атлантичному океані. У відкритому океані вона не перевищує 1 м. У затоці Фанді відомі припливи до 18 м, які є максимальними для світового океану.
Лід у вигляді берегового припаю відомий тільки в Антарктиді. Більше поширена плавуча крига морського та континентального походження, яка може запливати у середні широти. Великі брили льоду — айсберги — відокремлюються від Гренландії та Антарктиди та виносяться у відкритий океан до 40-х паралелей. Ці райони Атлантики небезпечні для судноплавства.
У 1912 р. пасажирський лайнер «Титанік» приблизно за 800 км від острова Ньюфаундленд зіткнувся з айсбергом і затонув. Жертвами катастрофи стали понад 1,5 тис. осіб. Сьогодні океан пильнують спеціальні кораблі та літаки Міжнародного льодового патруля.
Води Атлантики найпрозоріші серед вод Світового океану. Предмети в морі Ведделла видно до глибини 79 м. Це своєрідний рекорд прозорості води. Одним з найпрозоріших морів Світового океану є також Саргасове море, у якому предмети видно до глибини 66,5 м.
- Багатства вод Атлантичного океану -
Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів значно поступається Тихому океану. Однією з причин цього є його геологічна молодість. Однак у кількісному відношенні океан багатий на організми, життя яких пов’язане насамперед зі значним розвитком шельфу.
У розподілі органічного світу океану чітко простежується зональність.
У водах полярних широт навесні та влітку бурхливо розвивається планктон, яким живиться криль. Це приваблює численних риб, морських птахів, ластоногих, китів.
У помірних широтах відбувається активне змішування різних водних мас, що сприяє скупченню риби. Особливо багаті на живі організми Північне та Балтійське моря. Тут із давніх часів ловлять камбалу, тріску, скумбрію, оселедець.
Для тропіків і субтропіків океану характерні корали, особливо багато їх у Карибському морі.
- Використання людиною -
Атлантичний океан посідає перше місце серед океанів за ступенем господарського освоєння. Від часів X. Колумба між Європою, Африкою та Америкою через Атлантичний океан прокладені численні водні, а з часом і повітряні шляхи, лінії зв’язку. Через Атлантику здійснюється понад 50 % усіх морських перевезень.
Господарське освоєння океану пов’язане з мінеральними ресурсами.
Значна частина їх видобувається на шельфі. Тільки в Північному морі виявлено понад 100 родовищ нафти і газу, пробурено сотні свердловин, прокладено по дну нафто- й газопроводи. Понад 3000 спеціальних платформ, з яких добувають нафту й газ, працюють на шельфі Мексиканської затоки.
У прибережних водах Канади, Великої Британії видобувають кам’яне вугілля, а біля південно-західних берегів Африки - алмази.
Здавна з морської води добувають кухонну сіль.
Останнім часом не лише на шельфі, а й на значних глибинах Атлантичного океану відкрито величезні запаси нафти і природного газу. Багатими на паливні ресурси виявилися, зокрема, прибережні зони Африки. Так само надзвичайно багаті на нафту й газ інші ділянки дна Атлантики - біля північно-східних берегів Північної Америки, неподалік від східних берегів Південної Америки тощо.
Атлантичний океан дає 20 % світового вилову риби та морепродуктів. Проте останнім часом частка Атлантичного океану у світовому рибальстві зменшується: наприклад, тріска та хек, які раніше зграями кружляли навколо рибальських човнів біля берегів півострова Лабрадор, унаслідок надмірного виловлювання перебувають під загрозою зникнення. Це стосується також китів, морських котиків, тюленів і багатьох інших морських організмів.
Атлантичний океан у різних напрямках перетинають важливі морські траси. Не випадково тут розташовані найбільші порти світу. Серед найважливіших й український - Одеса.
На берегах Атлантичного океану розташовані найбільші курорти світу. Особливо популярним серед туристів районом Атлантики є Середземне море — колиска сучасної цивілізації.
Активна господарська діяльність людини в басейні Атлантичного океану спричинила значне забруднення його вод. Особливо воно помітне в окремих морях Атлантичного океану. Так, Середземне море часто називають «стічною канавою», адже сюди скидають відходи промислові підприємства. Велика кількість бруду надходить також з річковим стоком. Крім того, щорічно в його води через аварії та з інших причин потрапляє близько сотні тисяч тонн нафти й нафтопродуктів.
Із метою запобігання подальшому погіршенню екологічної ситуації в Атлантиці між країнами укладаються міжнародні угоди, розробляються наукові рекомендації щодо бережливого використання ресурсів океану.
У 2013 р. для проведення постійних спостережень за певними ділянками Атлантичного океану на його глибинах встановлено веб-камери. Вчені залучили для цієї справи підводні апарати, які розташували на різних глибинах. Завдяки їм розпочато цілодобову високоякісну онлайн-відеотрансляцію з глибин океану.
Немає коментарів:
Дописати коментар