- Історія дослідження Євразії
- Тектонічна будова, рельєф та корисні копалини Євразії
- Клімат Євразії. Кліматичні пояси
- Води суходолу
- Природні зони Євразії. Висотна поясність
- Населення та політична карта Євразії
- Загальні відомості про материк.
Географічне положення Євразії -
Площа — 54,9 млн. км² (~1/3 площі всієї суші Землі).
З них – 43,4 млн. км² – Азія, а 10 млн. км² - Європа. На острови припадає близько 2,75 млн. км².
Населення — 4,2 млрд. мешканців (~3/4 населення Землі)
Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — Європи і Азії.
Межа між ними проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною, північні схили Кавказу, далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря, протока Босфор, Мармурове море, протока Дарданелли.
Крайні точки
Крайні точки Євразії:
на півночі —
мис Челюскін, 77° пн. ш.,
на півдні —
мис Піай, 1° пн. ш.,
на заході —
мис Рока, 9° зх. д.,
на сході —
мис Дежньова, 170° зх.д.
Крайні точки Європи:
на півночі - мис Нордкін,71°08'пн.ш.,
на півдні -
мис Марокі, 36° пн. ш.,
на заході -
мис Рока, 9° 34' зх. д.,
на сході - східне підніжжя Полярного Уралу,67°20'сх.д.
Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають чотири океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Європу від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким каналом.
Назва. Найзручнішою назвою виявилася введена Е. Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».
Європа (грецьке Europe, від ассір. ереб - захід; у Древній Греції так іменувалися території, що лежать на захід від Егейського моря), частина світу, західна частина материка Євразія.
Азія (від єгипетського асіс - схід)
Берегова лінія дуже порізана.
Моря: Північне, Норвезьке, Балтійське, Середземне (Егейське, Іонічне, Адріатичне, Тірренське, Лігурійське), Чорне, Азовське, Баренцове, Біле, Карське, Лаптєвих, Східно-Сибірське, Чукотське, Жовте, Японське (Східне), Охотське, Берингове, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Філіпінське, Сулу, Сулавесі, Банда, Яванське, Андаманське, Аравійське
Затоки: Біскайська, Фінська, Ботнічна, Сіамська, Бенгальська, Перська, Аденська
Протоки: Босфор, Дарданелли, Ла-Манш, Па-де-Кале, Гібралтарська, Карські ворота, Берингова, Лаперуза, Карімата, Маллакська, Баб-ель-Мандебська, Суецький канал
Острови: Кіпр, Кріт, Сицилія, Сардинія, Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Шетландські, Фарерські, Ян-Маєн, Ведмежий, Шпіцберген, Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Північна Земля, Новосибірські, острови Анжу, Врангеля, Курильські, Сахалін, Японські (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю, о-ви Нансей (Рюкю), Тайвань, Хайнань, Філіпінські о-ви, Великі Зондські (Суматра, Калімантан, Ява, Сулавесі), Андаманські, Шрі-Ланка, Мальдівські.
Півострови: Кримський, Мала Азія, Балканський, Апенінський, Піренейський, Скандинавський, Кольський, Ямал, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський
ТЕСТИ. ГП ЄВРАЗІЇ
- Історія дослідження Євразії -
Природа Євразії почала досліджуватися значно раніше за інші материки. Особливо це стосується найзаселеніших регіонів Європи й Азії.
У Євразії виникли і розвивалися найдавніші цивілізації Землі. Подорожі до Індії та Китаю, проникнення до Сибіру і Центральної Азії, пошуки шляхів до південних країн уздовж північного і східного узбереж дали перші відомості про взаєморозміщення географічних об'єктів, обриси берегової лінії, основні риси природи материка, про життя народів, що його населяють. Особливо багато було зроблено у географічному вивченні Євразії давньогрецькими, а пізніше арабськими вченими.
- Тектонічна будова, рельєф та корисні копалини Євразії -
Природні умови материка дуже різноманітні, у тому числі і рельєф.
Тут розташовані найвища вершина Землі — гора Еверест (Джомолунгма) висотою 8848 м і найглибша западина суходолу —рівень Мертвого моря (—405 м). Середня висота Євразії становить 830 м над рівнем моря. Гори разом з плоскогір'ями займають близько 2/3 території материка.
Різманітність природи Євразїі пов'язана не тільки з її великою протяжністю, але також із надзвичайною складністю будови земної кори в межах материка. Євразія складається з декількох давніх платформених ядер, з'єднаних різновіковими складчастими поясами. Це наче декілька з'єднаних в єдине ціле континентів.
Основні давні ядра материка — Східноєвропейська платформа з рівнинним рельєфом і невеликими абсолютними висотами, висока Сибірська платформа, у межах якої переважають плоскогір'я, плато та нагір'я, роздроблена Китайська платформа, різні частини якої зазнали висхідних рухів та опускань. До цих давніх євразійських ядер пізніше приєдналися платформені частини давньої Гондвани: Аравійський півострів та Індостан. У межах давніх платформ сформувався здебільшого рівнинний рельєф різної висоти. Місцями поміж розломами земної кори піднялися плосковершинні брилові гори: Східні і Західні Гати, хребти Китаю, Алданського нагір'я.
В основі більшості гірських систем Євразії лежать різновікові рухливі складчасті пояси. Областям кайнозойської складчастості відповідають гігантські гірські системи. Так, на півдні Євразії простягнувся на тисячі кілометрів величезний Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс.
У поясах нової складчастості і сьогодні продовжуються активні тектонічні рухи. Про це свідчить високий ступінь сейсмічності в деяких районах. У молодих складчастих поясах також широко розвинутий вулканізм. На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка на півострові Камчатка (4750 м), Фудзіяма, Кракатау. Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї (на острові Сицилія) розташовані найвищий вулкан Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій.
Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. Це острів-вулкан, що безперервно діє вже понад три тисячі років. Приблизно через кожні 10-12 хвилин він викидає вулканічні бомби й розпечені гази. Вогняні вулканічні спалахи допомагають морякам орієнтуватися вночі. Тому Стромболі одержав назву "маяк Середземного моря ".
На Камчатці та в Ісландії є гейзери.
Переміщення в земній корі відбуваються не тільки в областях нової складчастості. Утворення складок у районі невисоких гір Європи, Уралу, Тянь-Шаню, Кунь-Луню, Алтаю, Саян, Тибету і багатьох інших гірських систем відбулося у палеозої і мезозої. З того часу гори поступово руйнувалися, перетворюючись на горбисті рівнини. У період альпійського горотворення ці області зазнали розломів і піднять окремих блоків у вигляді горстів. Таким чином відбулося відродження та омолодження гірських систем. Деякі з них досягли значної висоти і на сьогодні є вищими за багатьох молодих складчастих гір. Прикладом таких високих омолоджених гір є Тянь-Шань, Куньлунь, Алтай.
У районах розломів земної кори в поясах давньої складчастості також часто відбуваються землетруси.
Тектонічні структури
|
Форми рельєфу
|
Давні докембрійські платформи
Плити
Східно-Європейська
Аравійська
Сибірська
Таримська
Індостанська
Південно-Китайська
Китайсько-Корейська
Щити
Балтійський
Алданський
Український
|
Рівнини
Східно-Європейська рівнина
Аравійське плоскогір’яСередньосибірське плоскогір’я Пустеля Такла-Макан Плоскогір’я Декан Велика Китайська рівнина |
Молоді платформи (палеозойські)
Західноєвропейська
Західно-Сибірська
Туранська
|
Західноєвропейська рівнина
Західно-Сибірська низовина
Туранська низовина
|
Області байкальської складчастості
|
Території довкола о. Байкал
|
Області каледонської складчастості
|
Скандинавські гори, гори на о. Велика Британія, Казахський дрібносопковик
|
Області герцинської складчастості
|
Старі гори європейської частини (Центральний масив, Вогези, Ардени, Рудні гори, Судети), Уральські гори, гори Таймиру, Алтай, Саяни, Монгольский Алтай, Великий Хінган
|
Області мезозойської складчастості
|
Схід Азії – хребет Черського, Верхоянський, Сіхоте-Алінь, гори Індокитаю
|
Області альпійської складчастості
|
Піренеї, Карпати, Альпи, Апеніни, Дінара, Стара Планіна, Родопи, Пінд, Понтійські гори, хребет Тавр, Великий Кавказ, Малий Кавказ, Загрос, Ельбурс, хребет Кухруд, Копетдаг, Іранське нагір’я, Гіндукуш, Памір, Тянь-Шань, Кунь-Лунь, Тибет, Гімалаї
А також Тихоокеанський пояс гір на островах
|
Альпійські крайові прогини
|
Середньодунайська, Нижньодунайська низовини, Передкарпатська височина, Месопотамська, Індо-Ганська низовини
|
Області з корою океанічного типу, підняті над рівнем моря
|
Острів Ісландія
|
Складна будова земної кори Євразії обумовлює виняткове різноманіття на її території корисних копалин. Із виходами на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ і в гірських країнах пов'язані найбагатші родовища руд різних металів. Великі поклади залізних руд є на півострові Індостан, північному сході Китаю, у Скандинавії.
У породах докембрійського фундаменту залягає золото, дорогоцінні камені — наприклад, на півострові Індостан і острові Шрі-Ланка. На Індостані і Скандинавському півострові є запаси уранових руд. Уздовж східної окраїни материка простягається пояс гірських споруд, багатих на родовища олова і вольфраму.
У тектонічних западинах, заповнених потужними товщами осадових порід, утворилися найбагатші поклади вугілля, нафти, природного газу, різних солей. Відомі великі родовища кам'яного вугілля на Східноєвропейській рівнині (Печорський, Донецький басейни), у середній частині Європи (Сілезький басейн), а також на Куз-нецькій улоговині, Великій Китайській рівнині, у западинах Монголії, на півострові Індостан.
У багатьох прогинах земної кори сконцентровані великі запаси нафти і природного газу.
В осадових породах платформ та крайових прогинів є також поклади залізних руд, бокситів, кухонної і калійної солей.
ТЕСТИ. РЕЛЬЄФ ЄВРАЗІЇ
- Клімат Євразії. Кліматичні пояси -
Клімат Євразії
Кліматичні особливості Євразії визначаються величезними розмірами материка, великою протяжністю з півночі на південь, різноманіттям переважаючих повітряних мас, а також специфічними особливостями будови рельєфу, її поверхні й впливом океанів.
Завдяки великої протяжності материка з півночі на південь, внаслідок різної кількості сонячної радіації в конкретних широтах, Євразія розташована в усіх кліматичних поясах північної півкулі, від арктичного до екваторіального. Найбільші території за площею займає помірний пояс, оскільки в помірних широтах материк найбільш витягнутий з заходу на схід.
Над територією материка утворюються й переважають всі чотири типи основних мас – арктичні, помірні, тропічні й екваторіальні. Характерно, що над океанами в помірному поясі формуються морські повітряні маси, а над материком – континентальні, боротьба яких створює в цих широтах Євразії велику різноманітність типу клімату. На клімат Євразії великий вплив здійснює рельєф, Альпи, Карпати, Кавказ, Гімалаї та інші гори Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу є важливим кліматорозділом материка. Вони перешкоджають проникненню холодних і сухих північних вітрів на південь і водночас є бар’єром на шляху теплих і вологих вітрів, які дмуть з півдня. Повітряні маси зазнають трансформації – перетворенню, зміні своїх властивостей.
На клімат Євразії впливають океанічні течії (Гольфстрім, Куросіо, Курило-Камчатська та інші). Теплі течії пом’якшують клімат прилеглих територій материка, а холодні – роблять його континентальнішим.
Постійними вітрами, що мають вплив на формування клімату є в помірних широтах – західні, на сході і півдні материка – мусони.
Над материком Євразія утворюється найбільша кількість циклонів і антициклонів.
• Як і чому змінюються на материку температура повітря та кількість атмосферних опадів.
Узимку, коли західне перенесення повітряних мас посилюється, потужні циклони з Атлантики панують майже над усією європейською частиною території Євразії. Завдяки цьому температура повітря в північних і південних областях мало відрізняється. Отже, зональний розподіл температур порушується, тому січневі ізотерми простягаються майже вздовж меридіанів.
Із просуванням від Атлантики на схід західне перенесення слабшає, дедалі більше холоднішає. Особливо охолоджується центральна частина материка, де середні температури становлять -24 °С, а морози часто досягають і -40 °С. Унаслідок цього тут утворюється область високого тиску — Азіатський максимум. Звідси континентальні помірні повітряні маси розтікаються в усіх напрямках. Особливо потужні повітряні потоки рухаються до Тихого й Індійського океанів, над якими в цей час уже сформувалися області зниженого атмосферного тиску. Так виникає сухий і холодний зимовий мусон.
Улітку західне перенесення повітряних мас дещо слабшає. Тому помітнішим стає зональний розподіл температур, про що свідчить переважно широтне простягання липневих ізотерм. Найвищі температури в Євразії встановлюються над розпеченою Індо-Гангською низовиною, що майже з усіх боків ізольована від океану гірськими бар’єрами. Тому тут формується область дуже низького тиску - Південноазіатський мінімум.
На відміну від більшої частини Азії, поверхня Тихого й Індійського океанів улітку охолоджена. Тому над океанами виникають області високого тиску. Звідси повітряні маси прямують до суходолу, утворюючи потужний вологий і теплий літній мусон.
Найбільше опадів випадає на навітряних гірських схилах. Пояс гірських хребтів на сході й Гімалаї на півдні перегороджують шлях вологим мусонам усередину материка. Біля підніж південних схилів Гімалаїв випадає 10 000—12 000 мм опадів щорічно.
Кліматичні пояси Євразії
Євразія розташована в усіх кліматичних поясах Північної півкулі, у межах яких виділяються всі типи клімату Землі. Порівняно з іншими материками, для Євразії характерне поширення континентальних типів клімату.
В арктичному й субарктичному поясах виділяються області з морським кліматом на заході кожного поясу: невеликими амплітудами температур за рахунок порівняно теплої зими й прохолодного літа (вплив гілок Північноатлантичної течії).
Насході поясів клімат
континентальний з дуже холодною зимою (до -40..-45ºС).
В межах помірного поясу спостерігаються різноманітні типи клімату. Тут формуються області морського, помірно-континентально, континентального та мусонного клімату.
Морський тип характерний для західних районів Європи. Він формується під постійним впливом морських повітряних мас з Атлантики. Літо тут прохолодне, зима відносно тепла навіть на узбережжі Скандинавського півострова. При проходженні атлантичних циклонів погода швидко змінюється: влітку можуть бути похолодання, зимою – відлиги.
Область перехідного клімату від морського до континентального займає в основному території Центральної Європи. При віддаленні від океану різниця (амплітуда) літніх і зимових температур зростає: зима стає помітно холоднішою. Літом опадів більше, ніж в холодний період року. На території Східної Європи (до Уралу) клімат вважають помірно континентальним.
За Уралом, в Сибіру і Центральній Азії, зима дуже холодна і суха, літо жарке й відносно вологе. Це область різкоконтинентального клімату помірного поясу. У межах його поширення річна амплітуда температур настільки велика, що подібної немає ніде у світі. Для середньомісячних температур амплітуда становить 50-65 °С, а для екстремальних досягає 102 °С. Така величезна амплітуда зумовлена вкрай низькими зимовими температурами. Не випадково назва одного з полюсів холоду Північної півкулі - міста Оймякон - перекладається з якутської мови як «шалена холоднеча», «лютий холод». Гірські системи закривають місто від пом'якшувального впливу океанів. Це спричинює застій дуже холодного повітря у міжгірних улоговинах. Тому середні січневі температури повітря опускаються тут до -50 °С, а в Оймяконській улоговині морози досягають -70 °С. Так само і в м. Верхоянськ. Оскільки порівняно невелика кількість опадів тут випадає переважно влітку, сніговий покрив незначний і поверхня промерзає на велику глибину.
На узбережжі Тихого океану клімат мусонний з теплим вологим літом і холодною зимою.
В субтропічному поясі на рівнинах цілий рік температури повітря додатні. На території Євразії в цьому поясі виділяють три кліматичні області. Область субтропічного середземноморського клімату знаходиться на заході поясу. Тут літом переважають сухі тропічні повітряні маси, а зимою – морське помірне повітря (йдуть дощі).
Область континентального субтропічного клімату займає територію Вірменського і Іранського нагір’їв. Зима в цій області порівняно холодна (можливі снігопади й зниження температур нижче 0ºС), літо – жарке й дуже сухе. Річна кількість опадів в цих зонах незначна.
Область мусонного субтропічного клімату знаходиться на сході Китаю й займає південну половину Японських островів. Тут характерний режим опадів – літній максимум в їх річному розподілі.
Тропічний пояс в Євразії не утворює суцільної смуги й на території материка знаходиться лише на південному заході Азії (Аравійський півострів, південь Месопотамії й Іранського нагір’я, північно-західні райони півострова Індостан). На протязі всього року тут переважають континентальні тропічні повітряні маси. Кількість опадів на рівнинах не перевищує 200 мм на рік, а в пустельних районах – менше 50 мм на рік. Літо дуже жарке – середні температури липня від +30ºС до +35ºС. Зима тепла – середні січневі температури – від +12ºС до +16ºС. Тут зафіксована найвища температура на материку Євразія +54ºС – м. Басра (Аравійський півострів).
Над Тихим океаном в межах тропічного поясу характерні тайфуни – тропічні циклони ураганної дії. Вони спричиняють зливи, повені та великі руйнування.
Субекваторіальний пояс включає півострови Індостан й Індокитай, Індо-Гангську рівнину, північ острова Шрі-Ланки, Південно-Східний Китай, Філіппінські острови. Для цього поясу характерна сезонна зміна повітряних мас: літом переважає вологе повітряне повітря, яке приносить мусон; зимою – відносно сухий тропічний пасат північної півкулі.
Тут знаходиться найвологіше місце на планеті – с. Черапунджі (23000 мм в рік).
Екваторіальний кліматичний пояс розташований на островах Малайського архіпелагу, півострові Малакка, півдні Шрі-Ланки й півдні Філіппінських островів. На протязі всього року тут переважають морські екваторіальні повітряні маси. Вони формуються з тропічного повітря, яке надходить з пасатами обох півкуль. Для цього поясу характерні значні опади (2000-4000 мм на рік) й постійно високі температури (вище +25ºС). Острів Ява називають «грозовим полюсом Землі», тут грози трапляються до 800 разів на рік.
Високогірний клімат характерний для нагір’я Тибет та гірських систем Азії.
Місцеві вітри Євразії
Фен виникає там, де повітряні маси перевалюють через гори і з великою швидкістю скочуються в долини. Це дуже теплий, сухий вітер. Фен завжди є провісником настання дощової погоди. Особливо часто фен спостерігається на північній окраїні Альп або ж в їх передгір'ях. Поблизу Інсбрука фен часто називають ще турецьким вітром. Вітри типу фену зустрічаються і в інших місцях земної кулі: над південним заходом Чорного моря, в Кутаїсі, Ташкенті, Гренландії, Китаї, Японії тощо. На півдні Туркменістану гарячий вітер типу фену називають гармсіль.
Бора (іт. bora, від грец. βορέας — північний вітер) — місцевий холодний сильний та поривчастий вітер, що дме з вершин невисокого хребта, розташованого на узбережжі водного басейну (море, озеро). Бора виникає переважно взимку внаслідок великої різниці між тиском на суші (високий) і морі (низький). Бора викликає різке похолодання; швидкість досягає 40 м/с; спостерігається в районі Новоросійська та на островах Нової Землі, на берегах Байкалу («сарма»), на південному узбережжі Франції в Далмації, в Провансі («містраль»).
Буран – вітер, характерний середньої течії річки Об. Влітку він приносить сухе тепле повітря, а взимку – дуже холодне повітря, іноді із заметілями.
Пурга (от карел. purgu, фин. purku) — сильна хуртовина, переважно виникає на рівнинних безлісих просторах при проникненні холодного повітря. Назва «пурга» вживається переважно у північних районах Росії.
Суховій — вітер з високою температурою і низькою вологістю повітря. Зазвичай термін відноситься до вітрів Каспійської низовини, особливо Казахстану, хоча інколи поширюється й на інші райони, зокрема південно-східно частину України.
Повторимо:
- Води суходолу Євразії -
Річки Євразії
Річки Євразії
Євразія має надзвичайно густу річкову мережу. Більшість великих річок знаходиться в Азії. Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.
У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Для них характерна подвійна повінь, через причину різного часу скресання криги у північній і південній частині течії річок. Найдовша серед них — Лена (4400 км), найбільша за площею – Об, а найповноводніша — Єнісей. На Єнісеї побудовані найбільші електростанції. На 5-6 місяців замерзають річки крайньої півночі — Яна, Індигірка, Колима.
До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одра, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро.
Дунай
Річки, що впадають у Середземне море, як правило, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Всі вони мають в основному мішане живлення. Рейн – найбрудніша річка Європи, її називають «стічною канавою Європи».
До басейну Тихого океану належать Амур, Хуанхе, Янцзи і Меконг. Живляться вони здебільшого мусонними дощами, тому найповноводніші влітку, а межень настає взимку. Іноді літні повені перетворюються на справжні катастрофи. Так, різке підвищення рівня води в Хуанхе відбувається тричі на рік: навесні, коли тане сніг у горах, улітку під час мусонних дощів і восени, коли бушують тайфуни.
Тому китайці протягом століть споруджували захисні дамби. Але часто річка прориває їх і затоплює великі площі, знищуючи родючі землі, руйнуючи міста і села. Янцзи — найдовша і найповноводніша річка Євразії (6 300 км). У верхній і середній течії вона має гірський характер.
У пониззі морські припливи щодоби зумовлюють підняття рівня води в ній на 4,5 м. Меконг у нижній течії розпадається на багато рукавів і утворює велику заболочену дельту.
Річки басейну Індійського океану живляться як за рахунок мусонних дощів, так і талих снігових вод у горах. Священна для населення Індії річка Ганг починається двома витоками в Гімалаях. Разом з найбільшою притокою Брахмапутрою, впадаючи в Бенгальську затоку, утворює одну з найбільших у світі дельт. Річка Інд бере початок у Тибеті. У верхів'ї перетинає хребти Гімалаїв і тече в ущелинах, утворюючи пороги та водоспади. У середній і нижній течії Інд — рівнинна річка, яка має велике значення для зрошення і судноплавства. Рівнинні річки Євфрат і Тигр за 195 км від гирла зливаються, утворюючи річку Шатт-ель-Араб («річка арабів»). Тигр і Євфрат виносять величезну кількість осадових порід, тому їх дельта висувається в затоку на 4 км за кожні 100 років. Як свідчать історики, в І ст. обидві річки впадали в Перську затоку окремо.
В Євразії утворився великий басейн внутрішнього стоку. До нього належить найдовша річка Європи — Волга (3 531 км). Як і Дніпро, вона бере початок на Валдайській височині впадає в Каспійське море. Узимку річка покривається стійкою кригою. Живиться переважно талими сніговим водами, тому має весняну повінь. Волга судноплавна, на ній збудовано водосховища та електростанції.
До басейну внутрішнього стоку належать річки Амудар’я і Сирдар’я, що впадають до Аральського моря. Їх води розбирають на полив земель в пустелях Каракуми і Кизилкуми, внаслідок чого площа Аральського моря зменшилась у 4 рази. Це зона екологічного лиха.
Озера Євразії
Озера Євразії дуже різні за походженням їхніх улоговин, розмірами, глибиною, солоністю й розміщені на материку дуже нерівномірно.
Особливо велика кількість озер на північному заході Євразії. Вони мають льодовиково-тектонічне походження, характерні значною глибиною. Найбільші з них — Ладозьке (найбільше в Європі) й Онезьке. Багато льодовикових озер в Альпах — Женевське, Боденське, Цюрихівське. Типові тектонічні озера — Байкал, Іссик-Куль, Мертве море. Вулканічні озера поширені на Камчатці, Японських і Філіппінських островах, Малайському архіпелазі.
Багато великих озер розміщено у внутрішніх посушливих областях Євразії. Це залишкові озера, збережені на місці давніх водойм, які існували в умовах більш вологого клімату. До них належать найбільші озера світу — Каспійське й Аральське моря із солоною водою, а також озеро Балхаш, яке складається з двох частин — прісної та солоної.
Завдяки своїм гігантським розмірам на території Євразії зосереджено безліч озер, серед яких велика кількість є дійсно унікальними.
Озеро Байкал — найглибше озеро планети, містить 20 % запасів поверхневих прісних вод земної кулі. Найбільша глибина — 1620 м, простягається з північного сходу на південний захід на 636 км, найбільша ширина — 79 км. Впадають 1123 річки, а витікає лише одна Ангара. В озері сформувався унікальний тваринний світ, який налічує понад 1,5 тис. видів, 75 % яких ніде, крім Байкалу, немає.
Каспійське море — найбільше за площею (376 тис. км²) водної поверхні озеро у світі. Води унікального моря-озера містять різноманітні рибні багатства, серед яких найбільш цінні — осетрові.
Озеро Балхаш у Центральній Азії — єдине у світі озеро, де солоність води в різних його частинах істотно відрізняється. У західній частині Балхашу вода прісна, а у східній — солонувата.
Мертве море — розташоване на північному заході Аравійського півострова в найглибшій западині світу. Солоність води в морі становить 260-270 проміле. І вода, і грязі Мертвого моря мають цілющі властивості.
Сарезьке озеро на Памірі — одне з наймолодших на земній кулі. Воно утворилося в 1911 р. під час землетрусу внаслідок перекриття річки Мургаб величезною брилою.
Аральське море — «сумний» рекордсмен, оголошене зоною екологічного лиха.
Озеро Світязь («Український Байкал») — найглибше озеро України, його глибина сягає понад 58 м. Це один із наймальовничіших куточків нашої країни. Зовсім недавно вода в цьому озері була надзвичайно прозорою, але зазнала значного забруднення, передусім отрутохімікатами, злитими з полів.
Багаторічна мерзлота
Перевір себе:
- Природні зони Євразії. Висотна поясність -
На півночі континенту зони тягнуться суцільною смугою, а південніше від тайги змінюються не тільки з півночі на південь, але і з заходу на схід. Це пояснюється різницею в кількості опадів, яка зменшується від окраїн материка до внутрішніх областей.
У природі зон арктичних пустель, тундри і лісотундри в Євразії багато спільного з подібними зонами Північної Америки. Однак у Євразії ці зони не заходять так далеко на південь, як у Північній Америці.
Природні зони помірного поясу досить різноманітні.
Зона хвойних лісів (тайга) простягнулася від Атлантичного до Тихого океану. Кліматичні умови у зоні змінюються із заходу на схід; це зумовлює відмінності у видовому складі дерев. На заході переважають сосна і ялина на підзолистих ґрунтах, у Західному Сибірі в умовах сильної заболоченості ростуть ялиця і сибірський кедр (кедрова сосна), у Східному Сибірі на мерзлотно-тайгових ґрунтах поширена модрина, а на узбережжі Тихого океану — темнохвойна тайга з даурської модрини, ялиці, корейського кедра. У тайзі водиться багато цінних хутрових тварин (соболь, горностай, куниця), з великих тварин — лосі, бурі ведмеді, рисі; селиться багато птахів.
Зона змішаних і широколистяних лісів розташована лише на заході і сході помірного поясу. Змішані ліси ростуть на дерново-підзолистих, а також бурих і сірих лісових ґрунтах. Для європейських широколистяних лісів найбільш характерні дуб і бук, клен і липа, граб і в'яз. На сході зони в умовах мусонного клімату ростуть маньчжурський горіх, амурський оксамит, дуб, липа, у підліску багато вічнозелених чагарників, зустрічаються зарості бамбука. Природних лісів збереглося дуже мало. В Європі вони поступилися місцем вторинним лісам і штучним насадженням, в яких переважають хвойні дерева, а в Азії — ріллі. Багато тварин винищені або стали рідкісними і знаходяться під охороною.
Лісостепи і степи розташовані в центральних частинах материка, де зменшується кількість опадів і збільшується випаровуваність.
Степи — безлісі простори з трав'янистою рослинністю, під якою утворюються родючі чорноземні ґрунти; із тварин переважають гризуни.
Степи і лісостепи майже цілком розорані, і тільки в заповідниках збережено їх природні ландшафти. У Китаї збереглися ділянки сухих степів, які використовують під пасовища.
Напівпустелі і пустелі помірного поясу лежать у центральних частинах континенту, де дуже мало опадів, жарке літо і холодна зима. Рослинність (полин, солянка, саксаул, піщана осока) розріджена, е ділянки пустель із сипучими пісками. У ґрунтах багато мінеральних солей і мало органічних речовин. Серед тварин переважають плазуни, гризуни і копитні.
У західній частині субтропічного поясу розташована зона твердолистяних лісів і чагарників. Завдяки м'якій і вологій зимі рослини тут вегетують цілий рік, однак нестача вологи у період найбільш інтенсивного сонячного випромінювання призвела до появи в рослин пристосувань, що зменшують випаровування. У минулому тут зростали ліси з вічнозеленого кам'яного дуба, лавра, мирта, диких маслин, суничного дерева. Ця рослинність майже повсюдно винищена, тому що тут здавна займаються землеробством. Для зони характерні коричневі і червоноколірні ґрунти, які відзначаються родючістю і придатні для вирощування субтропічних культур.
На сході поясу розташована зона субтропічних мусонних лісів. Ліси складаються із порід лавролистяних, камфорних дерев, магнолій, заростей бамбука, поширених на жовтоземних і червоноземних ґрунтах. Диких тварин майже не збереглося.
У субтропічних пустелях на нагір'ях Передньої Азії і півдні Центральної Азії особливо багато ефемерів, які за період коротких весняних дощів встигають пройти весь цикл розвитку. З тварин тут живуть антилопи, гієни, лисиця-фенек та ін.
Природа зони тропічних пустель багато в чому нагадує природу пустель Північної Африки. У субекваторіальному поясі на рівнинах і в міжгірних улоговинах формуються савани, а на узбережжях Індостану, Індокитаю і на схилах гір, звернених до океану, — змінно-вологі ліси. У саванах серед трав ростуть акація, пальма, індійський баньян (рід фікуса — одне дерево може імітувати цілий гай). У лісах поряд із листопадними є вічнозелені види. Поширені рослини, що дають цінну деревину (тикове і садове дерева), а також пальми, бамбук. Багатий і тваринний світ: мавпи, слони, тигри, буйволи, носороги, антилопи, олені та ін.
Зона екваторіальних лісів розташована, в основному, на островах і поки що не так сильно змінена антропогенною діяльністю, як інші зони. Поряд із загальними ознаками, характерними для таких же лісів, розташованих на інших материках, тут багато дерев із цінною деревиною (залізне, чорне, червоне дерево), рослин, що дають прянощі: гвоздика, перець, кориця. У лісах живе один із видів людиноподібних мавп — орангутанг, а також гібони, напівмавпи лорі, носоріг, дикий бик.
Області висотної поясності займають значну частину території Євразії. Класичний приклад висотної поясності — Гімалаї; тут наявні усі висотні пояси. У горах Євразії проходить верхня межа поширення рослинності на Землі — 6218 м.
ТЕСТИ. ПРИРОДНІ ЗОНИ ЄВРАЗІЇ
- Населення та політична карта Євразії -
РАСОВИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ
В Євразії виникли осередки найдавніших цивілізацій – на узбережжі Середземного моря, в межиріччі Тигру і Євфрату, Індії, Китаї. Нині на материку проживає 2/3 населення всієї земної кулі – понад 4 млрд осіб.
Сучасне населення Євразії складають народи, які належать до різних рас. Більша частина з них – представники європеоїдної раси. Європеоїди, які мають смагляву шкіру, темні очі і пряме темне волосся населяють Європу, Південно-Західну Азію та Індію. Європеоїди, які живуть на півночі Європи, відрізняються високим зростом, світлою шкірою, світлими очима і білявим волоссям.
Народи, що належать до монголоїдної раси, населяють Центральну і Східну Азію. Представники цієї раси (монголи, китайці, казахи, корейці, японці) зазвичай низькорослі, з жовтувато-смаглявою шкірою, темними вузькими очима, чорним прямим волоссям. На півдні Азії живуть представники негроїдної раси, що мають темну шкіру, вилицювате обличчя, хвилясте темне волосся.
НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ
Національний склад населення Євразії дуже складний. Це пов’язано з багатовіковими переселеннями народів під час завойовницьких походів та міжусобних воєн.
Основними ознаками того чи іншого народу є спільні територія проживання і мова. За мовними ознаками населення Євразії належить до різних мовних груп, що об’єднуються у мовні сім’ї. Однією з найчисленніших є індоєвропейська мовна сім’я. В Європі до неї належать народи слов’янської мовної групи – українці, росіяни, білоруси, поляки та ін. В їх мовах чимало схожих слів, багато спільного і в культурі. До народів германської групи належать німці, англійці, шведи, норвежці, а до романської – французи, італійці, іспанці, румуни, молдавани. В Азії мовами індоіранської групи розмовляють хіндустанці, перси, афганці.
Найчисленнішим народом на материку й у світі є китайці, які населяють Східну Азію. Вони належать до китайської групи сіно-тибетської мовної сім’ї. Турки, туркмени, татари, азербайджанці, казахи, які проживають здебільшого у Західній Азії, належать до тюркської мовної групи. Араби та євреї, які живуть у Південно-Західній Азії, належать до семітської групи. Особливу мовну групу складають японці та корейці.
Пануючою релігією в Європі є християнство. В Азії разом з християнством поширені мусульманство (іслам), індуїзм, буддизм.
РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ
На величезній і різноманітній території Євразії населення розміщується дуже нерівномірно.
В Європі, на відміну від Азії, немає незаселених або малозаселених територій. Більшість європейців (70 %) проживають у містах. Окремі міста неухильно розростаються, зливаються з передмістями і утворюють суцільну міську забудову.
В Азії ж спостерігаються великі контрасти природних умов і відповідно, розміщення населення. В одних районах (долини великих рік, приморські низовини, Японські острови) густота населення дуже велика і подекуди сягає 1 500 осіб / 1 км2. Дуже висока густота населення в містах. У інших же районах (Тибет, пустелі) густота населення складає 2 особи / 1 км2 або вони взагалі безлюдні.
СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА
Політична карта Євразії почала складатися дуже давно. В Європі ще в античні часи існували такі високорозвинуті держави, як Стародавня Греція і Стародавній Рим. Політична карта Євразії змінюється з часом: розпадаються великі держави, виникають нові. Так, у 1991 р. отримала незалежність й Україна – найбільша держава Європи.
Нині в Євразії розташовано більше держав, ніж на будь-якому іншому материку. Країни відрізняються одна від одної своїм географічним положенням, величиною території, природними умовами, народами, які їх населяють, рівнем економічного розвитку.
Найбільшими за площею в Євразії є росія, Китай, Індія. Разом з тим, в Європі існують держави-«карлики», які мають крихітну територію, а кількість їх населення можна порівняти з кількістю жителів міста. Наприклад, Ватикан займає 0,44 км2, Монако – 2 км2, Сан-Марино – 60,6 км2.
Багато країн розміщуються на островах – Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Японія, Філіппіни, Індонезія та ін.
Найбільшими за кількістю населення є країни Азії: Китай, Індія, Індонезія.
Із семи держав світу, що досягли найвищого рівня економічного розвитку, п’ять розташовані в Євразії: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Японія. Ці країни є світовими лідерами в багатьох галузях господарства. В Азії більшість держав відносять до групи країн, що розвиваються.
Немає коментарів:
Дописати коментар