Географічна карта. Умовні знаки
Географічна карта — зменшене узагальнене зображення земної поверхні, виконане за допомогою умовних знаків і побудоване в певній картографічній проекції. На карті, навіть великого масштабу, неможливо детально передати всі елементи місцевості.
Відбір елементів, їх узагальнення й вибір головного для зображення на карті називають картографічною генералізацією. Генералізацію завжди здійснюють з урахуванням масштабу та призначення карти. Завдяки генералізації на карті немає несуттєвих при цьому масштабі деталей місцевості, підкреслюються основні географічні особливості.
Відповідно до вимог картографічної генералізації розробляють умовні позначення для карт.
Елементи карти
Вивчення географічної карти передбачає розподіл її на складові, уміння розуміти зміст, значення та функції кожного елемента карти, бачити зв’язок між ними.
Елементи карти — це її складові частини: математична основа, картографічне зображення, допоміжне оснащення, додаткові характеристики.
Елементи карти — це її складові частини: математична основа, картографічне зображення, допоміжне оснащення, додаткові характеристики.
Елементи карти
Спотворення на картах і їх види
Ви знаєте, що найточніше відтворює земну кулю глобус. Проте основний спосіб зображення земної поверхні — географічна карта. Щоб розгорнути кулясту поверхню глобуса на площині, одні ділянки географічної карти рівномірно розтягують, натомість інші рівномірно стискають. Тому при зображенні земної поверхні на карті спотворюються довжина ліній, площа, фігури й кути.
Про характер і величину спотворень па карті можна дізнатися, порівнявши картографічну сітку з градусною сіткою глобуса.
На глобусі всі меридіани однакові, паралелі розміщені на однаковій відстані одна від одної. Меридіани перетинаються з паралелями під прямим кутом, тому на глобусі всі клітинки градусної сітки між двома сусідніми паралелями мають однакову форму й розміри, а клітинки між двома сусідніми меридіанами звужуються й зменшуються з віддаленням на північ і на південь від екватора. Отже, спотворення довжин уздовж меридіанів можна виявити, порівнявши відрізки меридіанів між двома сусідніми паралелями. Якщо вони однакові, то спотворень немає. Якщо паралелі й меридіани не утворюють між собою прямий кут, карта спотворює кути. Щоб виявити спотворення форм і площ, треба порівняти клітинки градусної сітки на одній широті. Якщо вони однакові, то на цій географічній карті форми й площі не спотворені.
Картографічні проекції
З метою зведення спотворень на карті до мінімуму використовують різні картографічні проекції — математичні способи, які дозволяють перейти від кулястої поверхні до площини. Проекції визначають відповідність географічних координат точок на земній кулі відповідним їм точкам на площині карти.
Картографічні проекції розрізняють за видом зображення паралелей і меридіанів, а також за характером спотворень. Для перенесення поверхні кулі та сітки меридіанів і паралелей па площину використовують допоміжні геометричні поверхні (циліндр, конус та ін.). Відповідно картографічні проекції бувають циліндричні, конічні й азимутальні .
У циліндричній проекції земну поверхню переносять на бічну поверхню уявного циліндра. Вісь циліндра може збігатися з віссю Землі, а може бути перпендикулярною до неї. Перша проекція називається нормальною, друга поперечною. Характерна ознака цих карт — те, що паралелі й меридіани па них є прямими лініями. Нормальну циліндричну проекцію використовують для створення карт світу, материків і країн, територія яких витягнута вздовж екватора.
Поперечну циліндричну проекцію використовують для створення топографічних карт.
При створенні карт за допомогою конічної проекції допоміжною фігурою виступає один чи кілька конусів, вісь яких збігається з віссю Землі. Градусну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, і паралелі у вигляді дуги концентричних кіл. Спотворення конічних проекцій не залежать від довготи. Таку проекцію застосовують для карт територій, які витягнуті вздовж паралелей. Для створення карти світу використовують кілька допоміжних конусів. Таку проекцію називають поліконічною.
Азимутальною називають картографічну проекцію, у якій поверхня Землі проектується з певної точки па площину.
Лінії, уздовж яких, і точки, у яких немає спотворень, оскільки при проектуванні допоміжна поверхня була дотична до кулі, називають лініями й точками нульових спотворень. У циліндричних проекціях лінією нульових спотворень є екватор, а в конічних — паралелі, що прилягають до конуса. В азимутальних проекціях спотворень немає тільки в точці її дотику до поверхні глобуса.
 |
| Види картографічних проекцій за спотвореннями: а) рівновелика; б) рівнокутна; в) рівнопроміжна за меридіанами |
За характером спотворень розрізняють рівнокутні, рівновеликі й довільні проекції.
У рівнокутній проекції без спотворень передаються напрямки, а форма й площа об’єктів деформуються, отже, на різних ділянках карти різний масштаб. Такі карти застосовують у навігації — для прокладання маршрутів морських і повітряних суден.
Карти у вигляді рівновеликої проекції використовують для визначення площі материків, океанів, держав. При цьому вони деформують напрямки, а отже, і форму об’єкта.
Картографи, які створюють навчальні карти, обирають найбільш виграшний для вивчення Землі спосіб «перенесення» зображення па площину. Часто для цього використовують довільні проекції. На них найменшою мірою присутні всі види спотворень. З-поміж довільних проекцій виокремлюють рівнопроміжні, у яких зберігається масштаб довжин за одним з основних напрямків — за меридіаном чи паралеллю.
Для створення географічних карт України зазвичай використовують конічну довільну проекцію, у якій немає спотворень довжини ліній уздовж меридіанів. Перші карти українських територій, складені на основі топографічних вимірів, — це карти Т. Маковського і Г. де Боплана (уперше з’являється назва Україна).
Сучасні топографо-геодезичні та картографічні роботи виконуються під наглядом Управління геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкарта) та створеного в 1991 р. Інституту географії НАН України. Основним розробником і видавцем картографічних творів є Державне науково-виробниче підприємство «Картографія». Для забезпечення сучасних знімальних робіт і робіт з оновлення загальпогеографічних і тематичних карт, а також створення нових їх типів у 1995 р. було запущено в космос перший український супутник «Січ-1».
Умовні позначення
Знаковість — одна з основних особливостей будь-якої карти, те, що відрізняє її від інших джерел географічної інформації: від аеро- та космічних знімків, текстів, таблиць, макетів.
Умовні позначення на карті — графічні символи й знаки, якими на картах позначають розташування різних об’єктів і явищ, а також їх якісні й кількісні характеристики.
Контурні масштабні умовні позначення складаються із зовнішнього контуру об’єкта і умовних знаків, які його заповнюють. Контурні умовні позначення використовують для зображення об'єктів, розміри яких мають бути виражені в масштабі карти або плану, наприклад будівлі, майдани, угіддя, болота, озера тощо.
Значкові (позамасштабні) умовні позначення застосовують для зображення невеликих за розміром об'єктів, наприклад дорожніх знаків, окремих дерев, стовпів, свердловин тощо.
За допомогою лінійних умовних позначень зображують об’єкти лінійного характеру, довжина яких має бути виражена в масштабі карти. Це річки, дороги, кордони, лінії зв’язку, трубопроводи.
Пояснювальні умовні знаки дають додаткову якісну та кількісну характеристику об’єкта. Пояснювальні умовні знаки бувають графічні, буквепі й цифрові. Наприклад, назви населених пунктів; стрілки, які вказують напрямок течії річки; зображення листяного чи хвойного дерева на позначення переважання тих чи інших порід у лісі.
Колір на картах застосовують для позначення якісних відмінностей об'єктів місцевості за видовими ознаками (наприклад, дня об’єктів гідрографії використовують синій колір, для рослинності — зелений), а також внутрішньовидових ознак (наприклад, природні форми рельєфу зображують коричневим кольором, а штучні - чорним).
Способи зображення на картах географічних об’єктів і явищ
Основним елементом будь-якої карти, що за допомогою умовних знаків та інших засобів розкриває її зміст, є картографічне зображення. Оскільки карти відрізняються за змістом, то й способи подання на них інформації також різні. Розглянемо основні з них, які найчастіше використовують .
Спосіб лінійних знаків застосовують для передавання ліній у їх геометричному розумінні (трубопроводи, кордони, межі); об'єктів лінійного простягання, які виражені за своєю шириною в масштабі карти (дороги, річки); об'єктів площинного простягання (гірські хребти).
Кількісні та якісні особливості лінійних об’єктів передають за допомогою малюнка, кольору й ширини знака.
Спосіб ізоліній. Ізолінії — це лінії, що сполучають на карті точки з однаковими кількісними показниками. Наприклад, висоту суходолу показують горизонталі, глибину морів — ізобати, температуру повітря — ізотерми, кількість опадів — ізогієти, солоність води — ізогаліни. Цим способом зображують явища, які мають суцільний і безперервний розподіл на земній поверхні. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями часто нафарбовують у різні кольори (як, наприклад, позначають рельєф на фізичних картах).
Способом картодіаграм відображають абсолютні статистичні показники в межах територіально-адміністративних одиниць, річкових басейнів, природних зон. Діаграми можуть мати вигляд стовпчиків, смужок (лінійні фігури); куба, круга (об’ємні фігури) тощо. Діаграмні фігури можуть бути також структурними: фігура поділена на відповідні зображуваному явищу частини (наприклад, круг зображує кількість населення області, а сектори круга — його національний склад).
Основні види картографічних способів зображення мають багато варіантів, комбінацій, тобто використовуються не тільки окремо, а й поєднуються певним чином. Це залежить від типу об'єкта, явища чи процесу, а також від наявних даних. Так, на кліматичній карті доцільно використати способи ізоліній, знаків та ареалів.
Певного поширення набувають карти, на яких картограми поєднуються з картодіаграмами, що характеризують абсолютні й відносні показники одного явища.
Варіювання й поєднання різних способів картографічного зображення допомагає відобразити на географічній карті різноманітність природи й соціально-економічних явищ.
Класифікація карт
Існує багато географічних карт різного призначення, що зумовлює потребу в їх класифікації. Класифікація карт — це поділ їх на види за певного ознакою. Класифікація карт за різними ознаками потрібна для швидкого пошуку необхідної інформації, укладання каталогів, переліків карт, а також для створення картографічних інформаційно-довідкових систем. Географічні карти розрізняють за змістом, призначенням, масштабом, охопленням території.
За змістом карти поділяють на тематичні й загальногеографічні.
Тематичні карти детальніше висвітлюють певну частину вмісту загальпогео-графічиих карт (наприклад, густоту населення, рослишшй покрив) або показують те, чого немає на загальпогеографічиих картах (наприклад, ґрунтовий покрив, геологічну будову, клімат, тваринний світ). Серед тематичних карт є карти природних явищ (фізико-географічні), до яких належать карти кліматичні, геоморфологічні, фунтові, рослинності та ін., і карти суспільних явищ (суспільно-географічні) карти населення, економічні, політичні, політико-адміністративиі, адміністративні, історичні карти.
Залежно від масштабу карти поділяють на: великомасштабні (масштаб від 1 : 200 000 і більше), середньомасштабні (масштаб від 1 : 200 000 до 1:1 000 000) та дрібномасштабні (масштаб від 1:1 000 000 і дрібніше).
За охопленням території розрізняють карти світу, півкуль, материків та їх частин, океанів і морів, держав і їх частин — областей, районів тощо.
Навчальні карти, атласи
У класифікації карт за призначенням особливе місце посідають навчальні карти, завдання яких не тільки пояснити та доповнити підручник, а й стати самостійним джерелом інформації в процесі вивчення географії, історії та інших дисциплін.
Навчальні карти бувають паперові, електронні й інтерактивні.
Систематизоване зібрання географічних карт, тематично пов’язаних і узгоджених між собою, називають географічним атласом. Окрім карт, атлас містить текстову частину, діаграми, графіки, таблиці тощо. Як і географічні карти, атласи класифікують за просторовим охопленням, змістом і призначенням. Найповнішу характеристику компонентів природи, економіки, населення, екології надають комплексні атласи. Усі шкільні атласи є комплексними, бо складаються із загальногсографічпих і тематичних карт.
Електронні карти. Донедавна карти малювали тушшю на папері. Нині картографічні інформаційні системи (КІС) відтворюють їх на екрані комп’ютера. Завдяки комп'ютерним технологіям паперові карти поступаються місцем електронним. Електронна (цифрова) карта - картографічне зображення, створене па основі даних цифрових карт і візуалізоване (унаочнене, або таке, яке можна побачити) на відеомоніторі комп’ютера чи екрані іншого пристрою (мобільного телефона, сунутиикового навігатора).
Електронні карти мають певні переваги над паперовими: вони швидше оновлюються; дають тривимірне зображення; можна варіювати охоплення території, швидко опрацювати дані; можна автоматично знайти необхідну інформацію; ці карти мають декілька шарів, які в процесі роботи можна включати або відключати, накладати шари один на інший у певному порядку; можна роздрукувати чи переслати електронною поштою потрібний фрагмент карти.
Інтерактивна карта - карта, за основу якої взято пошарове оцифровування географічної інформації. Такою картою можна керувати, фільтрувати зображення, отримувати детальну інформацію про різні об'єкти. Пошарове оцифровування означає, що спочатку опрацьовують і зберігають дані одного типу, наприклад обриси материка (перший шар), потім наступного типу - річки (другий шар), потім — озера (третій шар) і так далі з кожним тином інформації.
Географічні інформаційні системи (ГІС).
Сучасні навігаційні системи (ГІС) — спеціалізовані програмні засоби збирання, зберігання, перетворення, відображення й поширення різноманітної доступної інформації з виведенням результатів з їх геонросторовим прив'язуванням на екран.
ГІС застосовують у багатьох галузях народного господарства, зокрема для класифікації ґрунтів, природних ресурсів; для прогнозування майбутнього врожаю, стихійних лих; для складання електронних планів міст, районів, країн, схем руху транспорту.
Глобальна система визначення місцезнаходження, тобто система позиціонування (апгл. Global Positioning System — GPS) — це супутникова радіонавігаційна система, за допомогою якої визначають точне місце розташування об’єкта (його географічну широту й довготу, висоту над рівнем моря), а також швидкість і напрямок руху даного об’єкта в будь-якій точці земної кулі в певний час незалежно від погодиих умов.
GPS має три складові: космічну, системи контролю та приймання даних. Космічна частина GPS уключає 24 супутники, які обертаються навколо Землі шістьма орбітами.
Отже, у будь-якій точці земної кулі в будь-який час можна спостерігати не менше чотирьох супутників, необхідних для визначення просторових координат: довготи, широти й висоти об’єкта.
До системи контролю належать станції, розташовані в декількох точках Землі. Вони стежать за роботою супутників і коригують її в разі потреби.
Система приймання даних — це GPS-приймачі, які отримують сигнали із супутників. Приймачі можуть бути вмонтовані в комп’ютерах, мобільних телефонах, дитячих іграшках, професійних (геодезичних) пристроях тощо. Навігаційні системи використовують військові, моряки, льотчики, автомобілісти та іи.
Для широкого використання доступні дві повнофункціональні системи супутпикової навігації: Глобальна система позиціонування (GPS), розроблена на замовлення уряду СІЛА, і ГЛОНАСС (глобальна навігаційна супутпикова система)/
Третя — система GALILEO — розроблена під егідою ЄС та Європейського космічного агентства і перебуває на стадії розгортання. Паралельно розгортаються три регіональні системи: китайська «Байдоу», індійська IRNSS та японська QZSS.
Картографічні інтернет-джерела. Усесвітня мережа Інтернет має найбільший потенціал розвитку як джерело картографічних матеріалів. Існує чимало сайтів, які містять картографічну інформацію. Вони різноманітні за тематикою й спрямуванням. Серед них є сервери серйозних наукових установ, які пропонують спеціалізовані карти на комерційній основі; є й безкоштовні служби, які поширюють карти туристичних маршрутів.
На базі сучасних веб- і геоінформаційиих технологій Інституту передових технологій в Україні створено інтернет-ресурс «Освіта» з інтерактивними функціями, що містить електронні версії навчальних атласів, контурних і стінних карт, підручників. В електронному вигляді зберігається 19 атласів, 16 підручників, тести з географії та історії, понад 650 карт, 1000 ілюстрацій і бібліотеки ресурсів для вивчення географії та історії за навчальними програмами.
Також потрібну картографічну інформацію про ту чи ту місцевість можна отримати на сайті «Мета. Мапи України». «Мета» — український пошуковий портал в Інтернеті. Використовує власну пошукову систему українською, російською та англійською мовами. Зона пошуку - українські сайти та сайти, що стосуються України.
У масштабах планети чи не найповнішим і найпотужнішим веб-ресурсом, на якому розміщено картографічну інформацію майже про всі країни світу. їх міста тощо, є сайт «Google планета Земля». Програмне забезпечення цього веб-рссурсу дає змогу користувачам отримувати, опрацьовувати, зберігати й архівувати наявні на ньому дані. Технології розраховані на використання сучасних технічних засобів — персональних комп’ютерів, мобільних пристроїв.
ЗНО. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА
Немає коментарів:
Дописати коментар