Фізична та суспільна географія України

     Географія України

Географія перебуває у двох сферах наукових зв’язків — природ­ній і суспільній, тому предметами та об’єктами її вивчення є різно­манітні геосистеми та їхні компоненти.

   Отже, географія — одна із найдавніших наук на Землі, і в наш час переживає новий етап свого розвитку. Якщо раніше це був опи­совий період розвитку, то зараз вона намагається пояснювати взаємообумовленість певних природних об’єктів та явищ, з’ясовувати глибинні причинно-наслідкові зв’язки.

    Географія України — частина регіональної географії, яка ви­вчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. 

   Предмет вивчення географії України — територія України.

   Об’єкти вивчення — просторове співвідношення розвитку тери­торіальних об’єктів (фізико-географічних, соціальних тощо). Тобто вона має пояснити сучасний розподіл природних компонентів, об­ґрунтувати розміщення ТПК та ін.

      Основними її розділами є фізична і соціально-економічна (суспільна) географія України.

   

Фізична географія України вивчає закономірності формування та розвитку природи нашої держави як частину географічної оболонки з притаманними їй загальнопланетарними процесами й особливостями прояву на конкретній території.

Природні умови та природні ресурси України - об’єкти вивчення фізичної географії.

 Окремі компоненти природи вивчають спеціальні галузеві природничо-географічні науки — складові фізичної географії: рельєф — геоморфологія, атмосферу-метеорологія, 

клімат — кліматологія, природні води — гідрологія, ґрунти — ґрунтознавство, поширення рослинності та тварин — біогеографія й інші. 

   Природні умови та природні ресурси України - об’єкти вивчення фізичної географії.

     З фізичною географією тісно пов’язана інша географічна наука - суспільна географія. 

Об’єктами її вивчення є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах і країнах. Тобто суспільна географія відповідає на питання, не лише де розміщені ті чи ті об’єкти вивчення, а й чому. 

 Суспільна географія охоплює окремі науки, які мають конкретні об'єкти дослідження: географію населення, географію промисловості, географію сільського господарства, географію послуг, а також політичну, медичну і військову географію.

  Суспільна географія тісно пов’язана з іншими суспільними науками: економікою, геополітикою, історією, правознавством. У зв’язку зі збільшенням обсягів видобутку сировини, недосконалими технологіями виробництва, безгосподарністю та споживацьким ставленням до природи надзвичайно важливим став екологічний аспект суспільної географії. 

  Найважливішою метою дослідження суспільної географії є пошук раціонального розселення й розміщення господарства, оптимізація співвідношення між розвитком суспільства і природи.

ВІДЕО. НОВА ШКОЛА. ДЖЕРЕЛА ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

 Методи географічних досліджень

 Попри те, що різні аспекти природи, населення і господарства України вже тривалий час досліджують учені-географи, значна частина природних і суспільних процесів та явищ потребують подальшого вивчення. Адже ці процеси зазнають постійних змін, особливо внаслідок зростання впливу господарської діяльності на природу, технічної озброєності суспільства, зміни чисельності населення та його сфер зайнятості.

   Науковці для досліджень застосовують комплекс традиційних і новітніх методів. 

   Серед найпоширеніших класичних методів є безпосереднє спостереження за процесами, які відбуваються у навколишньому середовищі. 

  Тому провідне значення для географа-дослідника мають власні спостереження в експедиціях (з лат. — похід, приведення до ладу). Їх завдання: зібрати географічний матеріал на місцевості. Залежно від об’єкта вивчення експедиції бувають різними: геологічні (щодо вивчення будови земної кори), ґрунтознавчі, картографічні (з метою зйомки місцевості для подальшого створення карт), гідрологічні (для ознайомлення з водоймами), біогеографічні (вивчення органічного світу певних територій), етнографічні (дослідження культурно-побутових особливостей і традицій населення) тощо. Якщо в дослідженнях на місцевості беруть участь учені різних спеціальностей, експедиції називають комплексними. 

   Географи-любителі неабиякі знання з географії можуть одержати під час екскурсій на природу, до міста та країн, а також із туристичних маршрутів і мандрівок.

   Збирають географічну інформацію також у спеціальних установах, які працюють постійно на одному місці. Їх називають стаціонарними (з лат. — нерухомий). Приміром, за змінами погоди спостерігають на метеорологічних станціях. Стан водойм оцінюють на гідрологічних постах. Зібрану під час експедицій і стаціонарних досліджень інформацію аналізують та узагальнюють у спеціальних наукових установах та університетах. 

  Широко застосовують історичний метод. Це своєрідний аналіз природних змін і суспільних об’єктів протягом певного періоду. Всі сучасні географічні об’єкти та процеси є результатом тривалого історичного розвитку.

  Картографічний метод дозволяє зобразити об’єкти, процеси та явища за допомогою системи умовних знаків. Він передбачає складання й аналіз тематичних карт. Для складання прогнозів щодо динаміки розвитку окремих процесів і явищ на певній території застосовують порівняльно-географічний метод дослідження. 

   Для виявлення закономірностей розвитку природи використовують сучасні космічні методи дослідження території України, які здійснюють за допомогою аеро- та відеокосмічної зйомки. Вони дозволяють швидше та точніше вивчити процеси, які відбуваються на нашій планеті. Зокрема, це стосується передбачень погоди, пошуків корисних копалин, створення точних географічних карт. 

  Методи математичної статистики дозволяють аналізувати й обробляти цифрові дані та будувати на їх підставі різноманітні графіки, діаграми, складати карти, робити прогнози. Особливо широко цей метод застосовують у суспільній географії. Результати вивчення навколишнього світу відображено і в різноманітних джерелах географічної інформації.

  Різноманітність джерел географічної інформації

   За багато століть накопичено чимало знань із географії світу та нашої держави. Більшість із них зібрано у різноманітних за змістом і призначенням книжках. 

   Допитливих учнів зацікавлять енциклопедії (з грец. - навчання всьому колу знань). Це наукові або науково-популярні видання, що містять систематизовані знання із загальних питань чи з певного предмета. Енциклопедії бувають універсальні, тобто з усіх галузей знань, і галузеві - з певної науки. Географічну інформацію вміщують як універсальні енциклопедії, так і спеціальні географічні. Географічна енциклопедія України (ГЕУ) у трьох томах містить приблизно 7,5 тисячі статей про природні умови, природні ресурси, населення та господарство нашої країни. Це перша і єдина науково-популярна енциклопедія України географічного змісту.

  Стислу інформацію наукового, побутового або практичного характеру подають довідники. Існує багато довідників про країни й народи світу, природні та суспільні явища, які значно розширять ваші знання з географії. У деяких довідниках наведено статистичні дані.

  Різновидом довідника є словник, що містить відомості про значення, походження та вживання певних слів. Для географії найважливішими є енциклопедичні словники, в яких розтлумачуються основні географічні терміни. Походження географічних назв пояснюють у топонімічних словниках (з грец. «топос» -місце, «оніма» - ім’я, назва).

  Особливим і дуже зручним джерелом географічних знань є географічна карта. На ній міститься стільки інформації, скільки на десятках і сотнях книжкових сторінок. Зібрання географічних карт називають атласом.

 Тим, хто хоче завжди бути у вирі подій і знати останні новини з усього світу, допоможуть засоби масової інформації: газети, журнали, теле- і радіопередачі, Інтернет. 

  Із зібраними матеріалами мандрівок та експедицій учених-дослідників можна ознайомитися в музеях (з грец. - храм муз). Музейний фонд України налічує близько 5 тисяч різних установ, серед них понад 470 державних і комунальних музеїв. Для географів найбільш цікаві природничі, етнографічні та краєзнавчі музеї. В Україні з 1964 р. відкрито 14 музеїв просто неба. Перші з них було створено у Переяславі-Хмельницькому й Києві, потім - в Ужгороді, Львові («Шевченківський гай»), Чернівцях. У селі Пирогів на південь від Києва розташований Національний музей народної архітектури та побуту України, де зібрано 275 архітектурних експонатів народного будівництва з усіх історико-етнографічних регіонів України: садиби, дерев'яні церкви, вітряки.