- Гідросфера та її складові
- Світовий океан та його частини
- Суходіл в океані
- Властивості вод Світового океану
- Води суходолу. Річки
- Озера
- Болота
- Льодовики
- Підземні води
- Штучні водойми
- Охорона вод
- Гідросфера та її складові -
Як вода потрапила на Землю
Як вода потрапила на Землю
На Землі немає такого місця, де б зовсім не було води. Вся наша планета просякнута й охоплена нею. Найбільше води рідкої. Значно менше твердої (льоду і снігу) та газоподібної (водяної пари).
Вся вода, що міститься в земній корі, на її поверхні та в атмосфері, утворює одну із земних оболонок – гідросферу.
Її частини – Світовий океан, води суходолу, вода в атмосфері. Найбільша кількість води зосереджена в океанах і морях (96,5 %).
Води суходолу це – річки, озера, болота, штучні водойми, льодовики, а також підземні води.
В атмосфері містяться водяна пара, краплини води і кристалики льоду.
Розтікаючись планетою і проникаючи в усі оболонки, вода поєднує їх між собою.
Вода відіграє вирішальну роль в природі й житті людей. Вона наділена дивовижними властивостями. Багато з них мають велике географічне значення. Про деякі властивості ви вже довідалися: про здатність розчиняти, вимивати і переносити на відстані речовини, руйнувати і створювати нову поверхню, обігрівати і охолоджувати повітря. У Всесвіті немає іншої речовини, яка б могла замінити воду. В результаті вода вимальовує неповторний портрет нашої планети.
Значення води
- Світовий океан та його частини -
Океани. Всі океани і моря на нашій планеті з’єднані між собою. Разом вони утворюють єдиний водний простір – Світовий океан. Він вкриває 71 % поверхні земної кулі. Світовий океан – неперервний: з будь-якої його точки можна дістатися в будь-яку іншу, не перетинаючи суходіл.
Єдиний Світовий океан поділяють на великі частини – окремі океани. Незважаючи на вільний обмін водами, кожний з океанів має своєрідні властивості: певні температури води, солоність, течії, рельєф дна.
Найбільшим і найглибшим з океанів є Тихий. Він займає половину площі Світового океану – майже 180 млн. км2. Рекордна глибина в ньому відмічена в Маріанській западині – 11 022 м.
Атлантичний океан вдвічі менший за площею, ніж Тихий. Він вузький, витягнутий з півночі на південь на 16 000 км.
Третім за площею і другим за глибиною є Індійський океан, розташований переважно в Південній півкулі.
Північний Льодовитий океан – найменший і найбільш мілкий з усіх океанів. Через те, що він розташований навколо Північного полюсу переважно за полярним колом, середня частина океану завжди вкрита кригою.
Іноді вчені виділяють ще Південний океан, складений з частин Тихого, Атлантичного і Індійського океанів, що омивають Антарктиду.
Межі океанів співпадають з берегами материків і островів. А там, де є тільки водний простір, межі проводять умовно за меридіанами.
Море – це частина океану, що відрізняється від нього властивостями води (температурою, солоністю), течіями, організмами, що живуть у ньому. Від океану воно відокремлене островами, півостровами або підняттями дна. Єдиним винятком є Саргасове море («Море без берегів») у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану.
Моря займають близько 10% площі Світового океану. Найбільші серед них за площею Філіппінське, Аравійське, Коралове.
За розташуванням моря бувають: окраїнні, внутрішні та міжострівні.
Внутрішні моря далеко вдаються в суходіл і з’єднуються з океаном протоками. Прикладами таких морів є Середземне, Чорне, Азовське, Червоне.
Окраїнні моря розміщуються на окраїнах материків. Вони мало вдаються в суходіл і слабо відособлені від океану. Наприклад, Берингове. Найбільше море на планеті – Філіппінське, площа якого становить 5,7 млн км2.
Міжострівні моря оточені більш-менш щільним кільцем островів. Більшість міжострівних морів розташовані серед островів Малайського архіпелагу. Найбільші з них: Яванське, Банда, Сулавесі. В геоструктурному відношенні належать головним чином до сучасних геосинклінальних областей.
Берегова лінія - межа суші і моря, може мати різну ступінь порізаності. Ускладнюють її затоки і півострови, а також острови і протоки.
Затоки - частина моря, океану (річки, озера), що глибоко врізається у суходіл. Вони менше відокремлені від нього, ніж моря. До найбільших заток Світового океану відносяться затоки: Аляскинська, Бенгальська, Біскайска, Велика Австралійська, Гвінейська.
Протоками називають порівняно вузьку смугу води, що розділяє частини суходолу і сполучає суміжні водні басейни. Найширша і найглибша- протока Дрейка - 1120 км, глибина - 5249 м. Найбільша, найдовша - Мозамбіцька протока - 1760 км.
- Суходіл в океані -
Півострів - частина суші, що вдається у водний простір. Найбільший за площею півострів - Аравійський (2730 тис. км2).
Невелика, порівняно з материками, ділянка суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називається островом. Найбільший серед них - Гренландія (2176 тис. км2).
Скупчення островів називають архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).
Острови бувають за походженням материковими, вулканічними і кораловими.
Материкові острови утворились в результаті руху літосферних плит і є уламками материків, які в певний геологічний час відколись від них і посунулись на певну відстань.
Вулканічні є виступами підводних окраїн материків. За розмірами вони найбільші. Острови вулканічного походження - результат виверження підводних вулканів. Часто вони витягнуті у вигляді ланцюжків уздовж океанічних жолобів або серединно-океанічних хребтів.
Коралові острови утворюються в океанах між Північним і Південним тропіками з температурою води не нижче + 20°С і глибиною до 50 м. Найчастіше існують у формі окремих рифів або скупчень рифів у вигляді розірваних кілець — атолів. Всередині атолів – мілководні водойми – лагуни.
Найбільше коралове утворення на земній кулі - Великий Бар'єрний риф, що простягається вздовж східного узбережжя Австралії на 2000 км.
Штучний острів — стаціонарна гідротехнічна споруда на відкритій акваторії (в морях, озерах, річках), побудована з донних і берегових ґрунтів, природного та штучного льоду, уламків скель, каменю тощо. Штучні острови створюються людиною, а не природою. Штучні острови не мають статусу островів і не мають територіального моря, виключної економічної зони і континентального шельфу.
Повторимо )
- Властивості вод Світового океану -
Солоність вод Океану
В океанічній воді розчинені майже всі відомі на Землі речовини, але в різних кількостях. Кухонна сіль (NaCl) додає воді солоний смак, солі магнію (МаСl) - гіркий. Загальна кількість всіх солей, розчинених у воді, називається солоністю. Вона вимірюється в тисячних частинах грама - проміле (°/оо). Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, тобто в кожному кілограмі води міститься в середньому 35 г солей.
Солоність води океану залежить від співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування. Знижують солоність морських і океанічних вод річкові води і вода льодів, що тануть.
У відкритому океані розподіл солоності в поверхневих шарах води (до 1500 м) має зональний характер. У екваторіальному поясі, де випадає багато опадів, вона знижена, в тропічних широтах - підвищена. У помірних і полярних широтах солоність знову знижується.
У Північному Льодовитому океані вона становить 32°/оо.
Помітно відрізняються за солоністю внутрішні моря. Солоність води в Балтійському морі до 11 °/оо, в Чорному - до 19 °/оо, а в Червоному - до 42 °/оо (найвища серед внутрішніх). Пояснюється це різним співвідношенням надходження (атмосферні опади, річковий стік) і витрат (випаровування) прісної води, тобто кліматичними умовами.
Чому морська вода солона?
Температура води
Температура вод Світового океану залежить від географічної широти і розподіляється на його поверхні зонально. Зональність порушується океанічними течіями, впливом суші, постійними вітрами.
Найвищі середньорічні температури води (27-28°) спостерігаються в екваторіальних і близьких до них широтах. Із збільшенням широти зменшується величина сонячної радіації і в приполярних областях температура вод Світового океану знижується до 0° і навіть нижче. Для всього Світового океану середня температура приповерхневого шару океанічних вод становить +17,5°С.
З зануренням вглиб вона знижується і поблизу дна не перевищує 2°С. Середня температура всієї маси води океану — 4°С. Кригоутворення із солоної води відбувається при -2°С.
Вода має велику теплоємність, тому в океані накопичується величезна кількість тепла. Тільки верхній 10-метровий шар океанічних вод містить тепла більше, ніж вся атмосфера.
Найтепліші води у Тихому океані, найхолодніші – у Північно Льодовитому Найтепліше море – Червоне, найхолодніше – Гренландське. Крига покриває близько 15% всієї акваторії (водного простору) Світового океану, тобто 55 млн. км2; зокрема 38 млн. км2 у Південній півкулі.
За походженням крига, що зустрічається в морях і океанах, не тільки морська, тобто утворюється шляхом замерзання солоної води; прісний лід виноситься річками і сповзає з материків і островів. Великі плавучі брили льоду в океанах і морях, які утворюються в результаті відламування від сповзаючих із суші покривних льодовиків, називаються айсбергами.
Водні маси – великі об’єми води з певними властивостями: температурою та солоністю. Залежно від району утворення, розрізняють екваторіальні, тропічні, помірні, полярні.
Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.
Відеоурок
Повторимо )))
Рух води в океані
Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.
Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.
Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).
Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами тяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив —
18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Америки).
18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Америки).
Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів може сягати 15-30 м.
Ресурси Світового океану
За масштабами використання і значенням провідне місце серед біологічних ресурсів займає нектон. Переважна частина (80-85%) його біомаси представлена рибами.
Ресурси Світового океану поділяють на біологічні, мінеральні і енергетичні.
Біологічні ресурси Світового океану
Бентос використовується поки-що недостатньо: в основному двохстулкові молюски (гребінці, устриці, мідії і ін.), голкошкірі (морські їжаки), ракоподібні (краби, омари, лангусти). Все більше застосування знаходять водорості. Мільйони людей вживають їх в їжу. З водоростей одержують ліки, крохмаль, клей, виготовляють папір, тканини. Водорості — добрий корм для домашніх тварин і хороше добриво.
Біологічні ресурси Світового океану (рослинний і тваринний світ) складають 43 % біомаси планети. Рослинні ресурси океану оцінюються у 430 млрд. т за рік. У водах океану близько 20 тис. видів рослин та 180 тис. тваринних організмів.
Рибопродуктивність Світового океану (кг/км2)
До останнього часу експлуатація мінеральних багатств дна океанів і морів обмежувався районами континентальних шельфів. Тепер у ряді країн проводяться дослідження для організації промислового видобутку мінеральної сировини на великих глибинах.
У Світовому океані міститься основна частина водних ресурсів Землі. У багатьох аридних країнах здійснюється опріснення морської води. У майбутньому води Світового океану стануть основним джерелом води для потреб людини.
У морській воді знаходиться велика кількість мінеральних речовин. Головною з них є кам'яна сіль, яка міститься в кількості 20 млн. т на 1 км3 води. Випаровувати сіль з морської води китайці навчилися ще 4 тис. років тому. Зараз в такий спосіб в світі одержують біля 1/3 усієї солі, особливо в Японії, Китаї.
40 % магнію, що споживається у світовому господарстві зараз одержують з морської води.
Видобуток корисних копалин в океані
У морській воді міститься багато сірки, брому, алюмінію, срібла, золота. Загальні запаси золота Світового океану оцінюються у 10 млн. т, що набагато перевищує його поклади на суші. Всього у морській воді понад 60 хімічних елементів.
Серед мінеральних ресурсів дна Світового океану перше місце належить нафті і газу, які дають понад 90 % прибутків, що одержують нині від видобутку морських корисних копалин. Загальна кількість розвіданих нафтогазоносних басейнів на морському шельфі сягає біля 300. За оцінками спеціалістів під водою Світового океану є до 65-70% світових запасів нафти.
Як видобувають газ на глибині 2000 м
За даними ООН на морському дні є 43 млрд т алмазів, 358 млрд т марганцю, 7,9 млрд т міді, 5,2 млрд т кобальту. Цих запасів вистачить на десятки тисяч років.
Морські поклади досить широко використовуються. Прикладом може бути: видобуток олов'яної руди - каситериту - у шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу та цирконію біля узбережжя Австралії; ільменіту — біля узбережжя Індії; алмазів - біля узбережжя Намібії; бурштину - у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію, в тому числі США - 500 млн. т. Розробляються технології видобутку залізомарганцевих конкрецій, запаси яких обчислюються у трильйонах тонн.
Своєрідними ресурсами дна Світового океану можна вважати скарби затонулих кораблів.
До енергетичних ресурсів Світового океану належать енергія припливів та відпливів, хвиль, морських течій, термальних градієнтів та ін. Потенційним джерелом енергії є ізотоп водню-дейтерію, запаси якого складають майже 300 млрд. т.
- Води суходолу -
- Річки -
Річка (рідше ріка)[ — природний водний потік (водотік), який витікає з витоків: джерел чи з озера, болота (рідше), має власне сформоване річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну.
Річка характеризується довжиною, шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів, хімічним складом.
Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші — струмками.
У кожній річці розрізняють місце її зародження — витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою річкою — гирло. Естуарій — це вид гирла річки, де річка не утворює дельту, не відкладає формуючого матеріалу. Губи — це один із видів естуарію.
Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; ті, що впадають у головні річки, — притоками.
Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі — це протяжність (км) усіх річок, поділена на площу (км2) басейну цих річок.
Поверхня суші, з якої річкова система збирає свої води, називається водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.
Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу — долинах, найбільш знижена частина яких, зайнята водним потоком постійно, називається руслом (річищем), а частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней — заплавою або заплавною терасою. Вище заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Це сліди діяльності вод річок в час, коли річкова долина була мілкішою. Тераси — частини річкової долини, які зазвичай не заливаються водою.
У річищах чергуються глибші місця — плеса і мілководі ділянки — перекати. Лінія найбільших глибин русла утворює фарватер, а лінія найбільших швидкостей течії називається стрижнем. Рівнинні річки часто утворюють меандри - петлі річок, звивини річки.
Падіння води з високого виступу в руслі річки називається водоспадом. Найвищий водоспад на Землі — Анхель (979 м) на річці Чурун (притока Оріноко в Південній Америці).
Найбільші водоспади світу
Дивовижні незвичайні водоспади
Різниця висот між витоком і гирлом річки називається падінням річки; відношення падіння річки (або окремих її ділянок) до їхньої довжини називається похилом річки (ділянки) і подається у відсотках (%) або в проміле (‰). Кольдера — це западина в місті витоку, в суходолі.
Довжина річки — відстань річки від витоку до гирла.Виміряти довжину річки на карті можна за допомогою приладу курвиметра. Також приблизне вимірювання можна зробити простою ниткою, приклавши її вздовж всієї довжини річки на карті, а потім виміряти цей відрізок нитки лінійкою і, відповідно до масштабу карти, визначити справжню довжину ріки.
Річки — одна з могутніх зовнішніх сил Землі. Як усі зовнішні сили планети, вони виконують три види роботи в природі: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід.
Тому гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні, де похил менший, — неглибокі річкові долини. Виділяють декілька морфологічних типів річкових долин.
Чому річки звивисті?
По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок, а в окремих річках у гирлі, утворюючи дельту.
По поверхні земної кулі річки розподілені украй нерівномірно. На кожному материку можна позначитити головні вододіли — межі областей стоку, що поступає в різні океани. Головний вододіл Землі ділить поверхню материків на 2 основних басейни: Атлантико-Арктичний (стік з площі якого поступає в Атлантичний і Північний Льодовитий океани) і Тихоокеанський (стік в Тихий та Індійський океани). Обсяг стоку з площі першого з цих басейнів значно більше, ніж з площі другого.
Густота річкової мережі і напрям течії залежать від комплексу сучасних природних умов, але часто тою чи іншою мірою зберігають риси колишніх геологічних епох. Найбільшої густоти річкова мережа сягає в екваторіальному поясі, де течуть найбільші річки світу — Амазонка, Конго; у тропічних і помірних поясах вона також буває високою, особливо в гірських районах (Альпи, Кавказ, Скелясті гори тощо). У пустельних районах поширені епізодично поточні річки, що зрідка (при сніготаненні або інтенсивних зливах) перетворюються в могутні потоки (річки рівнинного Казахстану, уеди Сахари, кріки Австралії.
Живлення річок. Особливість річки – постійний рух води. Коли припиняється живлення річки, тобто поповнення річища водою, вона пересихає. Річки живляться дощовою водою, талими водами снігу та льоду, підземними водами.
Дощове живлення є головним для річок екваторіального, тропічного та субтропічного поясів, а також областей помірного з мусонним типом клімату. Таке живлення мають найповноводніші річки земної кулі – Амазонка і Конго. Рівень води в них майже не змінюється, оскільки рясні дощі випадають в їх басейнах цілий рік.
Снігове живлення має основне значення для більшості річок помірного поясу, де бувають досить холодні і сніжні зими. Воно характерне для більшості річок України.
Льодовикове живлення мають річки, які беруть початок у дуже високих горах, де існують льодовики. Найвищий рівень води в цих річках буває влітку, коли відбувається танення льодовиків.
Підземне живлення становить незначну частку у всіх річках. Саме завдяки цьому річки не пересихають у посушливий період або тоді, коли вони затягнуті кригою.
Більшість річок мають мішане живлення з переважанням одного з джерел живлення. Наприклад, Дніпро взимку, коли вкривається кригою, живиться підземними водами, навесні – талими, влітку й восени – дощовими та підземними.
Живлення і режим річок впливають на їх повноводність і стік.
Річковий стік – це об’єм води, що протікає через поперечний переріз річки за певний період часу (наприклад, за рік).
Зміну рівня води в річці впродовж року називають водним режимом річки.
Найвищий рівень води в річці, який наступає щороку у певний час, називають повінню. Причиною повені найчастіше буває танення снігів або тривалі дощі, залежно від типу клімату. Під час цього періоду вода затоплює прилеглу до русла частину долини річки.
Найнижчий рівень води в річці – межень. У помірному поясі переважно вона спостерігається у зимовий та літній періоди. Взимку причиною межені є морози, утворення льодового покриву на річці, а влітку – посуха. Під час межені річки живляться винятково підземними водами.
Для річки характерним є також паводок – короткочасне, швидке і різке підняття рівня води, яке може відбуватись в різні сезони. Причинами паводка можуть бути: інтенсивне танення снігу або льоду, зливи, затори криги. Рівень води у період паводку на деяких річках може значно перевищувати рівні, які фіксуються під час повені. Паводки спостерігаються і в Україні, зокрема досить значні з них бувають на річках Карпат.
На річках, що протікають по території, де відбувається зміна холодної та теплої пори року, в тому числі й в Україні, взимку спостерігається льодостав – період нерухомого льодового покриву на річці. Момент, коли крига тріскає і рухається вниз по течії називають скресанням криги (льодохід).
Пригадаємо )
Міжнародний день річок (річки-рекордсмени)
Дивовиж. Річки світу
- Озера -
Природне заглиблення в земній поверхні, яке заповнене водою, називається озером. Всі озера Землі займають площу 1,8% площі суходолу.
За розмірами їх поділяють на дуже великі (площею понад 1000 км2), великі (площею понад 100 км2), середні (10-100 км2) і малі (менше ніж 10 км2). Найбільшими на земній кулі є 20 озер, які мають площу понад 10000 км2.
Озера поділяють не тільки за розміром, але й за характером водообміну, солоністю вод тощо.
Залежно від характеру водообміну вони бувають безстічні і стічні. До перших належать ті, що втрачають воду лише через випаровування. Озера, з яких беруть початок річки або струмки, називають стічними. Якщо через озера протікають річки, то їх називають проточними.
З річковими і підземними водами в озера надходять солі. Якщо озеро безстічне, солі в ньому нагромаджуються, вода стає солоною.
Солоність озер може бути у багато разів вищою, ніж солоність океанічних вод. За солоністю розрізняють озера прісні (солоність до 1%о), солонуваті (до 25%о). Солоні озера мають ще більшу солоність і найхарактерніші для пустель, напівпустель і степів.
Походження озерних улоговин
Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та величину озера. За походженням озерні улоговини бувають тектонічні, річкові, морські, льодовикові, карстові, вулканічні, завальні.
Тектонічні – утворюються в місцях розломів та опускань земної кори. Їх улоговини, як правило, вузькі, довгі, глибокі.
Найбільші озера світу тектонічного походження - Верхнє, Вікторія, Байкал, Танганьїка.
Залишки давніх морів, що в наслідок вертикальних рухів земної кори, опинились відрізаними суходолом від Океану, називають реліктовими (залишковими). Утворені в таких спосіб окремі великі озера умовно називають навіть морями, хоча зв’язку з Океаном вони не мають. Такими є Каспійське та Аральське моря. Каспійське – найбільше озеро в світі. Воно займає площу, що складає понад половину території України – близько 371 тис. км2.
Найрозповсюдженішими на Землі є невеликі озерні улоговини, що утворилися під дією річкових вод. До них належать невеличкі озера вздовж русла річки, які виникають внаслідок відділення його частини наносами. У залишених річками старих руслах подекуди існують озера, які називають старицями.
На узбережжях морів та океанів формуються лиманні та лагунні озера. Вони виникають, коли піщані наноси відокремлюють мілководну частину моря (лагуну) або розширене гирло річки (лиман). Багато озер такого походження сформувалося на чорноморському узбережжі.
Є такі озера й у гірських масивах, де існувало гірське зледеніння.
Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід.
Завальні (греблеві, загатні) озера характерні для гірських країн. Виникають вони внаслідок зсуву чи обвалу, що перегороджує шлях водному потоку. До них належить озеро Синевир у Карпатах.
Вулканічного походження озерні улоговини є кратерами згаслих вулканів. Одне з найбільших серед них Кроноцьке, на півострові Камчатка.
Відеоурок. Озера
Презентація. Озера
Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф (не менш, як 30 см). Коли товщина торф'яного шару менша, територію називають заболоченими територіями. Болота містять 5-10% сухої речовини(торф), решта - вода. У болоті ростуть вологолюбні рослини. З їх напіврозкладених решток утворюється торф
Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє. Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото.
Болота поділяються на низинні, верхові та перехідні. Вони розрізняються за джерелом живлення і характером рослинності.
Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться підземними водами. З рослин переважають осока, очерет, хвощі, плавуни та інші вологолюбні рослини, з дерев – вільха. В Україні низинні болота поширені на Поліссі.
Верхові болота розміщуються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами. Рослинність на таких болотах бідна, здебільшого – різні мохи. Ростуть також пухівка, журавлина. Багато верхових боліт розташовані у районах з великою кількістю опадів – у тайзі, тундрі.
Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення.
На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії (Західно-Сибірська низовина), Європі та Північній Америці. В межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок, а також у Карпатах.
Болота України
Навіщо потрібні болота?
- Льодовики -
Відеоурок. Льодовики. Багаторічна мерзлота
Майже 16 млн.км² (11%) площі Землі постійно вкриті снігом і льодом.У льодовиках законсервовано 80% найчистішої прісної води на планеті.
1. Аляска;
2. Кордильєри Канади
та США;
3. Канадський
Арктичний
архіпелаг;
4. Бафінова Земля;
5. Гренландія;
6. Ісландія;
7. Шпіцберген;
8. Скандинавські гори;
9. острови Арктики;
10. Північної та
Північно-східної Азії;
11. Альпи;
12. Кавказ;
13. Висока Азія;
14. Передня Азія;
15. Гімалаї;
16. Північні,
Екваторіальні,
Центральні Анди;
17. Субтропічні та
Патагонські Анди;
18. Нова Зеландія
19. Антарктика
Географічне поширення льодовиків
Льодовиком або глетчером, називається маса льоду, що повільно рухається по схилу поверхні землі під впливом сили ваги. Льодовики утворюються з снігу, який випадає в тих місцях, де сніг розтанути не встигає до кінця, тобто розташованих вище від снігової лінії. Висота снігової лінії над рівнем океану, залежить не тільки від температури повітря, а й від кількості опадів.
У полярних країнах сніг і лід вкривають сушу майже від рівня моря, а в низьких широтах, у тропіках, - тільки найвищі гори. Отже висота снігової лінії зростає над рівнем океану від полюсів до екватора. Снігова лінія на екваторі проходить на висоті 4500 м, у горах помірних широт – на висоті – 3000 м, у полярних широтах – на рівні моря.
Гірські льодовики– льодовики, що формуються в горах вище снігової лінії. Це льодовики, які характеризуються невеликими розмірами, залежністю форми льодовика від форми трогів, чіткою різницею між зоною живлення і зоною стоку, спрямованим лінійним рухом. Швидкість руху таких льодовиків значна, а температура льоду наближається до температури його танення. Становлять менше ніж 2 % площі усіх льодовиків.
Розрізняють два основних типи льодовиків: материкові (покривні) та гірські .
Материкові льодовики поширені на материках або великих островах (Нова Земля, Земля Франца-Йосифа та ін.). Форма материкових льодовиків майже не залежить від рельєфу підстилаючої поверхні землі і в основному обумовлена розподілом снігового живлення льодовика. Напрямок руху цих льодовиків зумовлений розподілом тиску і похилом його поверхні незалежно від похилу ложа льодовика. Зменшення площі льодовика відбувається за рахунок обламування кінцевих частин льодовика, котрі сповзають у море. Ці уламки утворюють айсберги.
Айсберг– це льодова гора, яка підіймається над рівнем моря не менше, як на 5 м, за меншої висоти – це уламок айсберга. На 4/5 свого об’єму він занурений у воду, оскільки щільність льоду менша за густину морської води.
Материкові льодовики поділяються на льодовикові куполи(опуклі льодовики потужністю до 1 000 м);
льодовикові щити (великі опуклі льодовики потужністю більше 1000 м і площею поверхні понад 50 тис. км2);
вивідні льодовики(це швидко рухомі льодовики, через які здійснюється основна витрата льоду материкових льодовиків; вони закінчуються у морі, утворюючи плавучі льодовикові язики, що дають початок численним айсбергам);
шельфові льодовики (плавучі або ті, що частково спираються на морське дно льодовики, вони є продовженням льодовикових покривів суші, рухаються з берега до моря й утворюють великі айсберги).
Гірські льодовики поділяють на три групи: льодовики вершин, льодовики схилів і долинні льодовики.
Льодовики вершин:
кальдерні льодовики– льодовики у кратерах згаслих вулканів;
зіркоподібні льодовики– льодовики, які мають кілька язиків з одного фірнового басейну, розташованого на вершині гори.
Льодовики схилів:
карові льодовики– невеликі льодовики, розміщені в заглибленні на схилах;
висячі льодовики– льодовики на крутих схилах, у неглибоких западинах і які не мають чіткого обмеження з боків;
присхилові– витягнуті вздовж гірського підніжжя.
Долинні льодовики– льодовики, що розташовані у верхніх і середніх частинах гірських долин.
Загальний об’єм льоду, що вкриває сушу, і запас води в ньому дуже великі. Якби вся крига розтанула, рівень Світового океану піднявся б на 40-45 м.
Майже вся маса льодовиків північних полярних країн зосереджена в найбільш вологій частині Арктики – між Баффіновою Землею і Землею Франца-Йосифа. На островах на схід від Північної Землі льодовиків майже немає, бо тут дуже мало опадів.
Будова льодовиків. Вище снігової лінії сніг нагромаджується у тому разі, якщо рельєф місцевості має плоску, угнуту або мало опуклу форму. Збираючись товстим шаром, сніг у нижній своїй частині поступово перетворюється в лід. Нижні льодові кристалики сніжинок з’єднуються в щільні напівпрозорі зерна, що називаються фірном. Фірн під тиском розміщених вище шарів снігу ущільнюється і утворює спочатку білий фірновий, а потім глетчерний лід блакитного кольору.
Будова льодовиків. Вище снігової лінії сніг нагромаджується у тому разі, якщо рельєф місцевості має плоску, угнуту або мало опуклу форму. Збираючись товстим шаром, сніг у нижній своїй частині поступово перетворюється в лід. Нижні льодові кристалики сніжинок з’єднуються в щільні напівпрозорі зерна, що називаються фірном. Фірн під тиском розміщених вище шарів снігу ущільнюється і утворює спочатку білий фірновий, а потім глетчерний лід блакитного кольору.
Завдяки пластичності лід стікає вниз по схилу гори або по дну долини нижче від снігової лінії. Частина льодовика, що перебуває вище цієї лінії, називається областю живлення, а нижня його частина – областю танення.
Живлення річок льодовиками. У низьких і помірних широтах льодовикові язики, стікаючи все нижче і нижче, починають танути, даючи початок струмкам і рікам. Повені рік з льодовиковим живленням припадають на найтеплішу пору року, коли льодовики тануть швидше. Типові ріки льодовикового живлення – Аму-Дар’я і Сир-Дар’я. У посушливих районах середньоазіатських країн вода цих рік – головне джерело зрошування полів цінних сільськогосподарських культур, таких, наприклад, як бавовник.
Рух льодовиків. За характером руху льодовики нагадують ріки. Так, наприклад, біля берегів льодовикової долини лід іде повільніше, ніж на середині. Чим більший похил долини, тим швидший рух льоду. У місцях, де долина розширяється, лід рухається повільніше, ніж у звуженнях. Так само тече і вода в річці. Як і річки, льодовики вливаються з боків у головний льодовик, який звичайно займає долину між двома гірськими хребтами.
Рух льодовиків. За характером руху льодовики нагадують ріки. Так, наприклад, біля берегів льодовикової долини лід іде повільніше, ніж на середині. Чим більший похил долини, тим швидший рух льоду. У місцях, де долина розширяється, лід рухається повільніше, ніж у звуженнях. Так само тече і вода в річці. Як і річки, льодовики вливаються з боків у головний льодовик, який звичайно займає долину між двома гірськими хребтами.
Швидкість руху льодовика набагато менша від швидкості руху води в річці. Вона різна в різних географічних умовах. Великі льодовики Кавказу і Альп просуваються із швидкістю від 10 до 150 м за рік. На Памірі ця швидкість доходить до 1500 м за рік, тобто щодоби близько 4 м. Найбільша швидкість льодовиків – 38 м за добу – спостерігається у льодовиків в Гренландії. Антарктичний льодовий щит сповзає з швидкістю 2 м за добу.
Льодовикові відклади називаються мореною.
Наука, яка вивчає льодовики, називається гляціологією.
Айсберг
У полярних країнах, де снігова лінія лежить дуже низько, льодовики спускаються прямо в море. Краї льодовика, спускаючись в океан, відламуються великими брилами. Брили сповзають у воду і перетворюються на айсберги. Більшість айсбергів Північної півкулі народжуються в Гренландії. Батьківщина айсбергів Південної півкулі – береги Антарктиди. 90% айсберга знаходиться під водою.
Біля країв льодовикового щита Антарктиди айсберги досягають особливо великих розмірів (іноді понад 100 км завдовжки при висоті більше 100 м).
- Підземні води -
Відеоурок. Підземні води
Підземні води — води, що знаходяться в порах і пустотах гірських порід верхньої частини земної кори. Під землею вода може знаходитися у всіх агрегатних станах. Підземні води утворюються в основному за рахунок просочування вглиб атмосферних опадів під час дощів або танення снігу і льоду.
Водопроникні породи – здатні пропускати воду – пісок, гравій, галька, вапняки і т.д.
Водонепроникні (водотривкі) породи майже не пропускають воду – глина, пісковик, граніт і т.д.
Підземні води за умовами залягання можуть бути поверхнево-ґрунтовими (верховодка) (містяться в проміжках між часточок ґрунту), ґрунтовими (залягають у першому від поверхні землі водотривкому шарі) і міжпластовими (залягають між двома водотривкими шарами і досить часто бувають напірними, або артезіанськими). Особливий вид джерел, що фонтанують, — гейзери.
Підземні води різноманітні за хімічним складом (прісні, слабо- або сильномінералізовані) та температурою (холодні або термальні (з температурою понад 20º С)).
Підземні води регулюють стік рік, є рельєфоутворюючим чинником, забезпечують рослини вологою і розчиненими мінеральними речовинами: Людина використовує підземні води як джерело водопостачання. Термальні води дають теплову енергію, мінеральні і радіоактивні води використовуються в медицині. З підземної ропи одержують йод, солі, різні метали.
Відеоурок. Штучні водойми
Штучні водотоки.
Канали називають рукотворними річками, штучними водотоками, тому що їх русло створене людиною. Їх створюють для того, щоб спрямувати річкові води в потрібні місця. Канали люди вміли прокладати ще до нашої ери. У стародавніх Єгипті та Китаї їх будували для зрошення полів. Канал у перекладі з латинської означає труба, жолоб.
Є канали зрошувальні, спрямовані в посушливі райони задля їх обводнення.
У місцях, де води багато і поверхня заболочена, будують осушувальні канали.
В Україні є зрошувальні й осушувальні канали. Одним із найдовших є зрошувальний Північнокримський канал. Від Каховського водосховища він несе води Дніпра уподовж 400 км аж до Керченського півострова. Осушувальні канали прокладено в північній частині країни.
Щоб створити нові, зручніші водні шляхи, прокладають, судноплавні канали, сполучивши кілька річок, озер або навіть морів і океанів. Велике значення мають судноплавні канали, що скорочують морський шлях. Так, Суецький канал, довжина якого 160 км, з’єднує Середземне море з Червоним. Це дає змогу скоротити шлях з Європи до Азії на 10 тис. км порівняно зі шляхом довкола Африки. Так само Панамський канал сполучив Атлантичний і Тихий океани, які розділені вузькою смужкою суходолу між Північною і Південною Америкою.
Штучні водойми.
Водойми називають штучними, якщо вони лежать у заглибинах поверхні, створених людиною, або виникли внаслідокперекриття русла річки чи струмка греблею.
Ставок — це невелика штучна водойма (завдовжки до 1,5 км).
Ставки створюють у руслах струмків, загородивши потік греблею, у балках або спеціально викопаних заглибленнях. Воду з них використовують для зрошення полів і садів. У ставках розводять рибу та водо плавну птицю (качки, гуси). Створюють ставки і в парках та зонах відпочинку для окраси краєвиду.
Водосховище — це штучна водойма, створена для накопичення і зберігання води. Зазвичай їх влаштовують на річках. Для цього річкову долину перегороджують греблею. Перед греблею вода нагромаджується й утворює водосховище. Під час розливу річок водосховища приймають надлишок води, а потім протягом року рівномірно віддають її на потреби населення, промисловості,для зрошення полів. Створення водосховищ має велике значення для регулювання стоку річок і запобігання повеням. Береги водосховищ є чудовими місцями відпочинку.
Водночас водосховища негативно впливають на природу та умови життя людей. їх водами затоплені великі площі сільськогосподарських угідь, вони підвищують рівень ґрунтових вод, що призводить до заболочування земель. Тому перш ніж створювати водосховища, необхідно ретельно вивчити можливі наслідки.
Одне з найбільших водосховищу світі — Братське (Росія). Його довжина становить понад 500 км, ширина — до 4 км, а глибина сягає 100 м. Водосховище виникло унаслідок спорудження греблі на річці Ангарі для будівництва гідроелектростанції. Найбільше водосховище в Україні — Кременчуцьке (завдовжки 150 км і завглибшки 28 м) споруджене на Дніпрі.
Немає коментарів:
Дописати коментар