Південна Америка

- Географічне положення
- Історія відкриття та дослідження
- Тектонічна будова, рельєф та  корисні       копалини
- Клімат. Кліматичні пояси
- Води суходолу
- Природні зони. Охорона природи
- Населення та політична карта

Південна Америка

- Географічне положення -

Материк перетинає екватор, Південний тропік. Південна Америка знаходиться у трьох півкулях – Північній, Південній і повністю у Західній.

Крайні точки:

Північна - мис Галлінас 12°28' пн. ш.

Південна - мис Фроуерд 53°54' пд. ш.

Східна - мис Кабу-Бранку 34°47' зх.д.

Західна – мис Паріньяс 81°20' зх.д.

На півночі материк омивається водами Карибського моря, на сході - Атлантичного океану, на півдні - Магелланової протоки і на заході - Тихого океану. Вузьким Панамським перешийком Південна Америка зв'язана з Центральною і Північною Америкою.

     Площа материка 17,65 млн. км², з островами 18,28 млн. км². Четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13 % поверхні суші Землі).

До складу Південної Америки відносять острови Підвітряні і Тринідад, Фолклендські острови й архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого знаходиться мис Горн, південний край усієї Південної Америки - 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Галапагос та інші.

Затоки - Ла-Плата, Баїя-Гранде

Протоки – Магелланова, Дрейка

Протяжність  з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км. 

Береги

     Береги Південної Америки розчленовані дуже слабко, лише на південному заході вони сильно порізані фіордами. Окремі великі затоки глибоко вдаються в сушу: на заході - затока Гуаякіль, на півночі утворивши Венесуельську затоку й озеро-лагуну Маракайбо і на південному сході - Ла-Плата.

   На Тихоокеанському узбережжі переважають прямолінійні вирівняні абразивні бухтові й акумулятивні береги, у Перу - переважно скелясті. На Атлантичному узбережжі береги також вирівняні, але вже низинні. На південь від затоки Гуанабара до 30° пд. ш. береги дрібно розчленовані і мають зручні бухти; відкриті серповидні затоки типові для берегів Патагонії.

Вогняна Земля

Галапагоські острови

- Історія відкриття та дослідження -

     Південна Америка була відкрита Христофором Колумбом у 1492 р. Проте він навіть не здогадувався, що знайшов не західний шлях до Індії, а новий материк. 

   Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який вперше припустив, що відкриті Христофором Колумбом землі не мають стосунку до Індії, тобто не є Вест-Індією, а є Новим Світом, невідомим до того європейцям.

   В 70-их роках XIX ст. французький дослідник Ж. Марку в свою чергу вважав, що назва Америка походить від індіанського племені «амерікос». Так називали своїх сусідів індіанці з атлантичного уз­бережжя, коли Колумб їх запитував, звідки вони отримали золото.

    Спочатку назва «Америка» відносилась лише до Південної Аме­рики, але картограф Г. Меркатор у 1538 р, поширив його і на Північну Америку.

   Перші наукові дослідження на материку провів німецький вчений Олександр Гумбольдт на межі ХVIII-ХІХ ст. Він вивчив різні природні комплекси материка, склав їх детальний опис, з'ясував причини формування берегових пустель біля холодних течій, детально вивчив висотну поясність ландшафтів в Андах, багато уваги приділяв дослідженням вулканів та землетрусів на материку. Вклад в дослідження материка внесли також  Е. Пеппіг, Ч. Дарвін та ін. 

   Проте навіть сьогодні природа багатьох районів континенту вивчена ще недостатньо. Обширні території Амазонії, Гвіанського нагір'я, Анд не мають детальної географічної характеристики, точних карт. Важливе значення для вивчення природи материка мали дослідження М. І. Вавілова, який відкрив географічні центри давнього землеробства та деякі культурні рослини, батьківщиною яких є Південна Америка.

ТЕСТИ. ГП. ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ

- Тектонічна будова, рельєф та 

корисні копалини -

Рельєф

Середня висота поверхні 655 м, найвища точка в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — на півострові Вальдес (42 м нижче рівня моря); понад 49 % поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5 % -понад 2000 м.

У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний Схід і гірський Захід, що відповідає рухливому альпійському поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені  Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низовинами і рівнинами Оріноцькою, Амазонською, Гран-Чако, Ла-Платською і Пампою.

Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). 

Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви, що мають характерні форми "цукрових голів".

Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. Це найдовша гірська система світу.

Вулкани – Руїс, Сан-Педро, Котопахі, Чімборасо, Льюльяйльяко .

Корисні  копалини

Надра Південної Америки містять досить різноманітний комплекс корисних копалин. Найбільші поклади залізних руд  у басейні р. Оріноко і Бразилії, найбагатші родовища мідних руд Центральних Анд. А також родовища руд олова, сурми, срібла тощо.

Прогини Анд вміщують поклади нафти і газу, особливо багаті в межах Венесуели. Характерні родовища бокситів (особливо в Гайані і Сурінамі).Термін «Анди» в перекладі з мови інків – «мідні гори».

На узбережжі Тихого океану за мільйони років нагромадилось стільки пташиного посліду, що в результаті спресування тут утворилися найбільші в світі поклади природної селітри, яке тут називають гуано.

Корисні копалини Південної Америки

ТЕСТИ. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА. РЕЛЬЄФ

- Клімат Південної Америки - 

Материк Південної Америки – найвологіший на Землі. Цьому сприяє – розташування в екваторіальних широтах, пасати, які несуть багато вологи із Атлантичного океану, рівнинний схід, який легко пропускає вологу на материк та теплі – Бразильська та Гвіанська течії. Тут можна зустріти дощ, який падає збоку.

Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла. На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С (максимальна температура 49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до 10 °С, а взимку, у липні, до 12-16 °С на Бразильському плоскогір'ї, до 6-10 °С в Пампі і до 1 °С - на крайньому півдні (на високих плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30 °С).

Південна Америка лежить у 6 кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному.

Екваторіальний пояс – дуже теплий і постійно вологий. Опадів до 3600 мм на рік, температура понад + 26ºС.

Екваторіальні повітряні маси  влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, обумовлюючи дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні повітряні маси. Тому субекваторіальний клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. У країнах, розташованих у північній частині Південної Америки, сухий сезон, який припадає там на зимові місяці, називають "верано", що в перекладі з іспанської означає "літо", а літні місяці, що припадають на дощовий сезон, називають "інверіо", тобто "зима". Справа в тому, що авторам цих назв - пришельцям з Іспанії - місцевий сухий зимовий сезон здався надзвичайно схожим на посушливе літо їхньої батьківщини, а вологий літній нагадував їм вологу зиму Південної Європи.

У тропічному поясі зволоження істотно змінюється у напрямку зі сходу на захід. На Бразильському плоскогір’ї – опадів багато, тому тут – клімат теплий і вологий. Але з просуванням вглиб материка стає континентальним. На вузькій смузі Тихоокеанського узбережжя завдяки впливу холодної Перуанської течії (течії Гумбольдта) клімат тропічний пустельний. Порівняно з Африкою пустельні території в Південній Америці займають невеликі площі. Проте саме тут сформувалася найсуворіша пустеля світу — Атакама, яка отримує лише близько 10 мм опадів на рік. 

Дощів в Атакамі фактично не буває, єдиним джерелом опадів є тумани.  Гаруа - так називають густий туман, що огортає тихоокеанське узбережжя в районах із пустельним кліматом. 

Його утворює Перуанська течія, охолоджуючи повітря. Туман буває настільки густим і так погіршує видимість, що рух автомагістралю, що проходить уздовж узбережжя, стає небезпечним.

У субтропічному поясі на сході  - теплий постійно вологий клімат: влітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час - циклони мігруючих полярних фронтів; характерні сильні південні вітри памперо – холодні вітри з боку Анд і Антарктиди, іноді з дощем. З просуванням углиб материка клімат стає сухим континентальним. На узбережжі Тихого океану – клімат субтропічний середземноморський (тепле сухе літо, волога зима).

У помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало змінюються по сезонах. Патагонія знаходиться в "дощовій тіні" з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами і різкими коливаннями температур. На західному узбережжі клімат – помірно морський (дуже вологий до 5000 мм на рік) – «мокрий куток» Південної Америки. На східному узбережжі клімат помірно-континентальний. У Південній Америці проходить найвища снігова межа – вище 4500 м. 

Пригадаємо:

ТЕСТИ. КЛІМАТ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

- Води суходолу Південної Америки - 
Анхель

УРОК. НОВА ШКОЛА

Особливості рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на поверхневі і підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі - Амазонки.  

Повний річковий стік складає 27% усього стоку Землі, середній шар стоку (58 см) . Але величина стоку різко коливається по території материка - від декількох мм до сотень см. 
Нерівномірно розподілені і ріки між басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, близько 10% території Південної Америки відноситься до області внутрішнього стоку.

Переважають ріки дощового, а на крайньому півдні - також снігово-льодовикового живлення.

    Головна ріка материка Амазонка є найбільшою за площею басейну і найповноводнішою в світі. 
  Амазонка бере початок у Перуанських Андах, далі тече в основному через територію Бразилії, де її називають також Солімойнс. Довжина річки 6,4 тис.км з Мараньйоном (з Укаялі близько 7 тис.км). Амазонка збирає води з площі у 7180 тис.км². Більша частина басейну Амазонки належить Бразилії. Ріка приймає близько 500 приток, багато з яких – величезні ріки: близько 20 приток мають протяжність понад 1,5 тис. км. Найбільші праві притоки – Укаялі, Журуа, Мадейра, Тапажос, Шингу; ліві – Іса, Япура, Ріу-Негру. Впадаючи, одна за іншою, багатоводні притоки швидко збільшують ширину річки; після злиття з Укаялі Амазонка має ширину близько 1,5 км, в середній течії – до 5 км, перед гирлом – від 80-до 150 км. Перед впадінням в Атлантичний океан русло Амазонки розбивається між великими островами на рукави, утворюючи воронкоподібні гирла ( найбільший річковий острів Маражо) .

Режим Амазонки доволі складний. Праві притоки, які розташовані в Південній півкулі, і ліві у Північній півкулі, в результаті різночасового випадання у їхні басейни дощів, мають паводки в протилежні пори року: праві притоки – з жовтня по березень (літо Південної півкулі), ліві – з квітня по жовтень (літо Північної півкулі). У зв’язку з цим Амазонка повноводна впродовж року і сезонні коливання рівня води у значній мірі згладжені. Найбільше підвищення рівня відбувається у квітні-липні, повінь триває понад 120 днів. В цей час вода виходить з низьких берегів і затоплює ліси у широкій долині річки.

     Найнижчий рівень води у річці спостерігається в серпні-вересні. 

Поророка – припливна хвиля на Амазонці, яка двічі на рік між лютим і березнем проходить вверх по течії Амазонки. Висота хвилі до 6 м, а довжина до 13 км. Індіанці називають її «амазуну» - гримляча вода. Триває майже півгодини.

Переміщується із страшним шумом, що чути на відстані 5—10 км. Призводить до страшних руйнувань на берегах.  Першу мандрівку по річці здійснив у 1541 році іспанець Франціско де Орельяна.

До великих рік в Південній Америці належать також Оріноко, Сан-Франціску, Парана та Уругвай з спільним гирлом – Ла-Платою.

Водоспади  - Анхель (на річці Чурун, притока Оріноко) - 1054 м,  Ігуасу на річці Парана, 72 м. 
а (на висоті – 3800 м). Тут живуть індіанці – уру, які будують човни із тростини і живуть на озері на плавучих тростинових островах. Температура води в озері стала протягом року стала - +14ºС. Тут шукав скарби індіанців Жак Ів Кусто.

З озера Тітікака стікає вода в озероопо, яке є безстічним,  а тому солоним.

Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Маракайбо) – надзвичайно багате на нафту. 

ТЕСТИ. ВОДИ СУХОДОЛУ

ТЕСТИ. ВОДИ СУХОДОЛУ 2

Тварини Південної Америки

- Природні зони. Висотна поясність. 

Охорона природи - 

ВІДЕОУРОК. НОВА ШКОЛА

Природні зони

Вологі ліси

У Південній Америці найбільше на Землі поширення мають вологі «дощові» вічнозелені екваторіальні ліси, так звана  сельва, що займають майже всю Амазонську низовину з прилягаючими схилами плоскогір'їв і Анд, західну Колумбію і східні схили Бразильського плоскогір'я. Вони відрізняються дуже багатим рослинним складом (4 тис. видів), густотою, найбільшим приростом біомаси (50-200 т/га) і наявністю багатьох цінних рослин. Характерні – сейба (80м висотою), гевея (каучконіс), какао, кавове, молочне, хінне дерева, парагвайський чай – мате, дерево кола, ананас, ліани, орхідеї, диняче дерево папайя і кокосова пальма, маніок і батат. Найбільше листя – у вікторії-регії, до 2 м у діаметрі. Найсильнішу отруту – кураре – дістають з коренів ліани.

Під сельвою формуються червоно-жовті ферралітні ґрунти.

Тварини - мавпи-ревуни, лінивці, ягуари, пуми, мурахоїди, травоїдні тапіри, водосвинка (капібара) – найбільший гризун на Землі. Багато птахів – папуга ара, хижа гарпія, товстодзьобий тукан, найменша в світі – колібрі (57 мм, вага – 2 г.). Змії, ящірки, удави (анаконда – найбільший у світі, 11 м). У воді – річкові дельфіни, крокодили каймани, піраньї, арапайми – найбільші прісноводні риби до 3 м. Тут зустрічається найбільший павук – птахоїд – 12 см.

Савани і рідколісся

Для субекваторіальних поясів з чітко вираженим сухим сезоном найбільш характерні савани і рідколісся з галерейними лісами в долинах рік. На півдні на Оріноцькій низовині (тут вони називаються льянос) - це вологі високотравні, переважно пальмові савани і саванні ліси на червоних ферралітних ґрунтах.

У центрі Бразильського плоскогір'я - савани з ксерофільними (посухостійкими) деревцями, так звані кампос, на коричнево-червоних ґрунтах. До найбільш посушливого північно-східного району Бразильського плоскогір'я належить опустелене рідколісне угруповання каатинга з колючих чагарників, кактусів, молочаї, агави і пляшкоподібних дерев сімейства баобабових. Сухі тропічні ліси і рідколісся з коричнево-червоними ґрунтами займають рівнини Гран-Чако; у них дуже коштовні дерева кебрачо «зламай сокиру» (основний постачальник таніну).

Тварини – немає так багато тварин, як у Африці – невеликі олені, хижаки – ягуар, пума, свині пекарі, гризуни віскаша, броненосці, страуси нанду. Багато змій і ящірок.

Тропічний пояс

Тропічні пустелі. Пустеля Атакама – найбільш безводна пустеля світу. Рослини живляться вологою туманів – кактуси і подушкоподібні чагарники.

Субропічні степи

Степи поширені в основному в субтропічному поясі. Їх тут називають пампою. Рослини – пампаська трава, ковила, бородач, келерія. Ґрунти родючі сіро-коричневі. Тварини – пампаський олень, пампасна кішка, страус нанду. Багато гризунів (нутрія, віскаша).

У субтропічному поясі на заході напівпустелі змінюються "середземноморськими" літньосухими жорстколистими лісами і чагарниками (еспіналь, маттораль) на коричневих ґрунтах. На південь від 37-38° пд. ш. вони переходять у вологі вічнозелені змішані ліси - гемігілею - з південних буків, магнолієвих, лаврових та інших листяних порід з домішкою хвойних (чилійська араукарія) з безліччю ліан, бамбуків, епіфітів, папоротей на бурих лісових ґрунтах; до 42° пд. ш. вони вкривають і східні схили Анд; у високогір'ях з'являються альпійські луги.

На схід від Анд (на плато Патагонія), на північному заході Аргентини панують чагарникові напівпустелі із сіроземними ґрунтами і ділянками пустель. 

Помірний пояс

  Дуже контрастна рослинність і ґрунти на заході і сході помірного пояса. Острови і вологі західні схили Патагонських Анд покривають ліси південного типу (переважно з вічнозелених і листопадних південних буків з домішкою хвойних) на бурих лісових, частково опідзолених ґрунтах; східні схили Анд - хвойно-листопадні ліси. 

  На південному-сході, на плато Патагонія, є зона напівпустель. Вона виникла у помірному поясі при бідному зволоженні. На тонкому шарі сіроземних та бурих грунтів ростуть кактуси, злаки та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ бідний, переважають гризуни та плазуни.

Висотна поясність Анд

До 1500 м поширені екваторіальні ліси та плантації какао (+25º С)

До 2800 м – ліси (хінне дерево, папороті, бамбук), плантації кавового дерева(+18º С)

До 3500 м – низькорослі дерева і чагарники (холодно, тумани, +12º С)

До 4500 м - високогірні луки (парамос) – (холодно) +6ºС.

Пуни - високогірні пустелі в Андах.

Вище - сніги, льодовики.

   Тварини – гризун шиншила, дикі лами гуанако, вікунья. Тут живе найбільший і найважчий з літаючих птахів – кондор, розмах крил до 3 м.

Заповідні території

     Території, що охороняються, представлені в Південній Америці національними парками (близько 100) і резерватами, в основному для охорони коштовних лісів і видів тварин, що знаходяться під загрозою знищення, а також мальовничих рекреаційних ландшафтів. Загальна площа - близько 1% усієї території Південної Америки. Найбільше в Перу - близько 6 млн. га, в Аргентині - 2,6 млн., Венесуелі - близько 2 млн. Відомі національні парки: Науель-Уапі та Лос-Гласьярес в Аргентині, Ітатіая й Ігуасу в Бразилії, Лос-Парагуас у Чилі й інші. 

Природні унікуми південної Америки

ТЕСТИ. ПРИРОДНІ ЗОНИ

ТЕСТИ. ПРИРОДНІ ЗОНИ 2

- Населення та політична карта 

Південної Америки -

Населення

У Південній Америці живе більше 330 млн. чоловік. Чисельність населення зростає досить швидко. Населення характеризується змішуванням расових ознак людей. Дуже складний расовий і етнічний його склад пояснюється історією заселення материка. 

Давні індіанці, що належать до американської гілки монголоїдної раси, прийшли сюди з Північної Америки майже 20 тис. років тому. Їхні численні племена заселяли майже весь материк. Індіанські народи створили давні цивілізації. 

З XVI ст. почалося завоювання материка європейцями. Першими переселенцями стали іспанці і португальці, пізніше — вихідці з інших країн Європи (італійці, німці та ін.). Завоювання материка європейцями принесло незчисленні лиха її корінному населенню. Пам'ятки давньої індіанської цивілізації були зруйновані і розграбовані, знищено могутню державу інків, загинули сотні тисяч індіанців.

У XVI-XIX ст. для роботи на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) були привезені з Африки мільйони африканців. У результаті такого заселення материка, змішування прийшлого населення між собою і з корінними народами склад населення став надзвичайно строкатим. 

У наш час переважає змішане населення: мулати — нащадки від шлюбів європейців із неграми, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців із неграми. Утворилися нові народності і нації, у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська культури.

Південна Америка заселена вкрай нерівномірно. Більша частина населення живе на узбережжі Атлантичного океану, у пампі, в деяких областях Анд, де колись існувала держава інків. Більше половини населення континенту мешкає у містах. Три з них входять у десятку найбільших за чисельністю міст світу: Сан-Паулу (15 млн.), Буенос-Айрес (10 млн.), Ріо-де-Жанейро (6 млн.).

Гаучо – аргентинські пастухи.  Пончо – накидка, традиційний одяг інків.
                                                      Країни

         На території Півд. Америки розташовані 12 держав: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі і Еквадор, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. У господарстві більшості з них значна роль належить аграрно-сировинному сектору, включаючи видобуток мінеральної сировини і палива, лісову промисловість, сільське господарство. Нові індустріальні країни — Аргентина, Бразилія та Венесуела. Найменш розвинені — Французька Гвіана, Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Еквадор; проміжне положення займають Колумбія, Чилі, Уругвай і Перу.

Перу

Мови

   Найбільш поширеними мовами Південної Америки є португальська та іспанська. На португальській мові говорить Бразилія, населення якої складає близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять по-голандськи, в Гайані - по-англійськи, а у Французькій Гвіані - відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і Арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останнього) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу.

ТЕСТИ. НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

ТЕСТИ. ДЕРЖАВИ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

ЗНО. ПІВДЕННА АМЕРИКА

Об'єкти світової спадщини ЮНЕСКО (інтерактивна карта)