Азовське море
Фізико-географічне положення та берегова лінія
Азовське море, як і Чорне, є внутрішнім морем басейну Атлантичного океану, але значно більше віддалене від океанічних просторів і є найбільш континентальним морем у світі. Воно відзначається високим ступенем ізольованості від інших водойм, з’єднане лише з Чорним морем вузькою і мілкою Керченською протокою. Азовське – одне з найменших морів світу. Його площа в 11 разів менша за Чорне море і становить 38 тис. км². Море омиває південно-східні береги України. Окрім того, до його берегів виходить територія Росії. Розмежування морської акваторії між Україною та Росією досі не здійснене.
Через значну порізаність берегова лінія Азовського моря лише в 1,5 разу коротша за чорноморську. Її загальна протяжність становить 2700 км, з яких у межах України пролягає більше ніж половина – 1472 км.
Береги моря низовинні, з багатьма піщано-черепашковими косами: Бирючий Острів, Обитічна, Бердянська, Білосарайська. Вони утворилися через знесення річками лесових порід з материка і рухи води в узбережній зоні. Коси здіймаються над поверхнею води на 2–3 метри й оточують мілководні затоки: Обитічну, Бердянську. Найбільшими затоками моря є Таганрозька та Сиваш. Останній відділений від моря косою Арабатська Стрілка (з араб. – військовий пост) і настільки відрізняється за властивостями водних мас, що іноді його називають третім морем України – Гнилим морем. Островів мало. На південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження. У межах України в море впадає кілька невеликих річок: Молочна (утворює Молочний лиман), Кальміус, Берда, Салгир. З території Росії в Азовське море несуть воду великі річки Дон і Кубань, а також Міус, Єя, Бейсуг.
Будова і рельєф дна, корисні копалини
За будовою дна Азовське море, на відміну від Чорного, є морем, розміщеним на платформі. Воно утворилося на опущених ділянках молодої Скіфської та давньої Східноєвропейської платформ. Про це свідчать такі ознаки. По-перше, Азовське море мілководне. Його середня глибина становить 7,4 м, а найбільша – 15 м. Тобто це наймілкіше море світу. Стародавні греки навіть називали його Меотійським болотом. У затоці Сиваш глибини ще менші: середня – 20–30 см, а найбільша – 3,5 м. По-друге, під Азовським морем земна кора материкового типу. По-третє, дно моря сейсмічно стійке, без сильних землетрусів.
Рельєф дна доволі простий. По мірі віддалення від берега глибини повільно зростають. Найглибші ділянки знаходяться в центральній частині. На дні є системи підводних пагорбів, які витягнуті вздовж західного і східного берегів. Найбільш мілководна північна частина, де мілина тягнеться на 20–30 км від берега.
В осадовому чохлі платформ на дні Азовського моря знайдені родовища природного газу (Стрілківське, Північноказантипське), нафти, осадових залізних руд (Керченський басейн).
Кліматичні умови
Азовське море розміщене в межах континентальної області помірного кліматичного поясу, якому притаманна суха погода зі значними річними амплітудами температур. На формування кліматичних умов над морем впливають помірні повітряні маси. Влітку з західними вітрами приходить морське повітря. Взимку з північно-східними вітрами – континентальне. Середньолипнева температура повітря над морем становить +22...+24 °С, середньосічнева — –1...–6 °С. Річна кількість опадів – 300–500 мм. Періодично в морі виникають високі вітрові хвилі. Восени трапляються густі тумани.
Водні маси та морські течії
На властивості води Азовського моря впливають його віддаленість від Океану, малі глибини, значна ізольованість та істотне притікання через річки прісної води. Через атмосферні опади й річки в море надходить більше прісної води, ніж через Керченську протоку – солоної чорноморської. Унаслідок малих глибин і площ відбувається швидке нагрівання вод улітку та різке охолодження взимку. А перемішування вод на всю глибину визначає вирівнювання її температури й солоності.
Тому для водних мас Азовського моря притаманні значні річні амплітуди температури води та низький рівень солоності. Влітку води Азова нагріваються в середній частині до +25...+28 °С, а біля берега – до +30...+31 °С. У таких умовах вода перенасичена киснем на 200–250 %. Це призводить до бурхливого розвитку планктону, у тому числі й одноклітинних водоростей, що спричинює «цвітіння» води. Узимку вода охолоджується до 0...–1 °С.
Майже щороку море замерзає біля берега на три місяці, а у найхолодніші зими – навіть по всій площі водної поверхні. Товщина криги сягає 80–90 см. Тому серед суден, приписаних до найбільшого морського порту на Азовському морі – Маріуполя, є криголам.
Солоність води у морі в минулому була втричі меншою, ніж у Світовому океані – близько 11 ‰. А біля гирла Дону навіть становила 1 ‰, тому практично була прісною. Однак після створення водосховищ на Доні та скорочення стоку через зрошення на Кубані солоність води Азовського моря почала зростати й нині досягає 12–14 ‰. Це негативно впливає на видовий склад риб, які здавна існували за певного рівня солоності води.
Водні маси затоки Сиваш помітно відрізняються від інших частин Азовського моря. Затока сполучена з морем дуже вузькою Генічеською (Тонкою) протокою шириною 100 м і глибиною 2–3 м. Через це опрісненої води з Азовського моря сюди надходить обмаль. Улітку вода у мілководній затоці прогрівається до +30...+35 °С й інтенсивно випаровується. До того ж до Сиваша зазвичай не впадає жодна річка (річка Салгир часто пересихає). Тому солоність у 10–15 разів більша, ніж у морі, і становить 124–166 ‰. У найспекотніші й сухі роки вона зростає до 250 ‰. Сиваш складається з 11 солоних і гірко-солоних заток. Вода швидко випаровується, доходить до стану ропи і перетворюється на сіль. Улітку поверхня затоки виблискує соляною кіркою, ніби льодяна ковзанка. Сіль у Сиваші видобували здавна. Чумацькі валки розвозили її по всій Україні. Із сиваської ропи нині одержують також соду, йод, бром, рідкісну глауберову сіль.
У зв’язку з панівними напрямками вітрів у морі сформувалася основна колова течія, спрямована проти годинникової стрілки. Через Керченську протоку азовська вода витікає в Чорне море. У прибережній зоні місцями виникають коловороти. Припливи і відпливи в Азовському морі майже не відчутні.
Органічний світ
В Азовському морі органічний світ доволі одноманітний. Прозорість води в теплу пору року дуже мала через бурхливий розвиток рослинного планктону. Розвиваються діатомові та синьо-зелені водорості. Тваринний світ відзначається відносною бідністю видів (до 350 видів) і винятково великим кількісним розвитком, за яким Азовське море перевищує всі морські водойми світу. Зокрема, за рибопродуктивністю (тобто кількістю риби на одиницю площі) воно у 160 разів перевищує Середземне і в 40 разів – Чорне море.
У морі відомо 103 види риб, які представлені одночасно прохідними, напівпрохідними, морськими та прісноводними видами. Прохідні види риб живуть у морі до настання статевої зрілості, а в річку заходять лише на нерест. Період розмноження в річках, як правило, не перевищує 1–2 місяці. Серед азовських прохідних риб є найцінніші промислові види – осетрові, зокрема білуга та севрюга. Люди споживають їхнє м’ясо та чорну ікру. Білуга досягає 2,5–9 м завдовжки й маси 1–2 т. З інших прохідних риб в Азовському морі живуть рибець і шемая з родини коропових. В’ялене м’ясо шемаї дуже смачне, тому її назва у перекладі з перської мови означає «царська риба». Поблизу берегів великими зграями плавають оселедці. До напівпрохідних риб, які на нерест ідуть у річки і затримуються там надовго, належать судак, лящ, тарань, чехонь. Весь час мешкають в Азовському морі пеленгас, ставрида, скумбрія, камбала-калкан, тюлька, риба-голка (трубкорот), бички. Прісноводні риби водяться у найбільш опріснених частинах моря. Це карась, щука, в’язь, верховодка.
Із ссавців у морі живе лише один вид – дельфін-азовка. Це найдрібніша тварина з групи китоподібних (довжина тіла – від 90 см до 1,5 м). Мешкає зграями від двох до десяти особин. У воді плаває також багато рачків. На дні водиться безліч молюсків. Їхні черепашки становлять основну масу донних відкладів.
Використання природних ресурсів та екологічні проблеми
Основним природним багатством Азовського моря є біологічні ресурси. До середини XX ст. море було надзвичайно продуктивним і давало багато цінних видів риби, серед яких вагоме місце посідали осетрові. Ще давні греки називали море Меотида («годувальниця»), а скіфи – Каргулак («багате рибою»). Нині через екологічні проблеми вилов риби втратив колишнє промислове значення. Місце цінних промислових риб зайняли менш вибагливі до умов існування й малоцінні види. У зв’язку зі скороченням стоку річок і зростанням підтоку чорноморської води зросла солоність азовської води. Через це море перестало замерзати, змінилися умови існування промислових риб. Разом з чорноморською водою прийшли й медузи, що знищують мальків риб і планктон.
Море має велике транспортне значення. Окрім Маріуполя, на його берегах розміщені морські порти Бердянськ і Генічеськ. Під час перевезення нафтопродуктів трапляються аварії танкерів та виливи нафтопродуктів. Це призводить до загибелі морських організмів і птахів.
Вода моря зазнає забруднення промисловими відходами з підприємств Приазов’я, сільськогосподарськими стоками. Найбільшим джерелом забруднення є металургійні заводи Маріуполя. Рівень забруднення вод моря визначається як дуже високий. Це завдає серйозної шкоди рекреаційним і біологічним ресурсам.
Щоб урятувати Азовське море, потрібно здійснювати комплекс природоохоронних заходів: контролювати надходження стоків, курортну і приватну забудову узбережжя, акліматизувати промислово цінні види риб, поліпшити їхній доступ до місць нересту. Для охорони окремих узбереж моря створено природоохоронні території: Казантипський природний заповідник, національні природні парки Азово-Сиваський і «Меотида».
Немає коментарів:
Дописати коментар